Усна народна творчiсть як основа розвитку української лiтератури

Виявляється, є такий звичай — вдягати на свята квiтучий вiночок, в'язати до нього i носити рiзнобарвнi стрiчки. Сором був дiвчинi, якщо стрiчки були зав'язанi недбайливо, не як годиться. Кожна дiвчина мала вмiти в'язати стрiчки i знати їх символи.Першою, посерединi, в'язали свiтло-коричневу стрiчку. Вона символiзувала землю-годувальницю.

Пообiч неї в'язали жовтi стрiчки, якi символiзували сонце.

Потiм йшли свiтло-зеленi — це краса i молодiсть.

За ними в'язали блакитнi — це колiр неба i води, символ сили i здоров'я.

Жовтогаряча стрiчка символiзувала хлiб, фiолетова — мудрiсть, а малинова — душевну щирiсть. Передостанньою була рожева, що символiзувала достаток. Найчастiше рожева стрiчка була заключною, бо бiлу стрiчку на кiнцях зав'язувала не кожна дiвчина. Кiнцi бiлої стрiчки мали бути розшитими срiблом i золотом, а це могла собi дозволити тiльки заможна дiвчина. На кiнцi лiвої бiлої стрiчки вишивали сонце золотом, на кiнцi правої — срiбний мiсяць. Якщо бiлi стрiчки не були розшитi, їх не можна було чiпляти. А символiзували вони пам'ять про померлих. Я неодмiнно виготовлю собi такий чудовий вiночок i розповiм про нього своїм дiтям.

Казка про Прислiвник

Жив на одному далекому болотi болотяний цар Прислiвник. I був у нього єдиний син — наслiдний принц. Навпаки. Ох, i мороки було царевi з сином! Бо принц, виправдовуючи своє iм'я, все робив i говорив навпаки.

Але — все по порядку.

Служили Прислiвниковi його пiдданi: Мокро, Сиро, Гидко, Брудно, Здуру, Зозла, Абияк, Грязно, Топко, Хлипко та iншi.

А на краю болота жив Злий Дух Негеразд i була в нього красуня-донька Навмисне — теж не подарунок для рiдного батька, а однi лише клопоти Негаразду. Жили вони, не тужили.

Аж ось одного разу заявилася до Прислiвника вiдьма Сяк-Так:

— Бiда, царю, велика бiда нам! Люди вирiшили осушити наше болото! Де жити будемо? Що робити, Великий Прислiвнику?!

— Заспокойся, Вiдьмо! Знайдемо вихiд, щось придумаємо!

I вирiшив Прислiвник послати до людей свого сина, щоб домовився з ними i захистив рiдне болото.

— Збирайся, синку, у далеку дорогу,— напучував цар, будь уважним, як зустрiнеш якого звiра — побажай щасливого полювання, пiде дощ — заховайся, зустрiнеш вогонь — залий його водою. Як вийдеш до людей — вiтайся чемно, а головне — нехай не чiпають наше болото…

— Добре, тату,— сказав принц Навпаки i вирушив у дорогу.

Але, залишаючись сам собою, почав з того, що пiшов не в той бiк, в який радили, довго блукав, а на бiду ще й зустрiв Старого Лиса, якому замiсть побажати доброго полювання, побажав добре виспатися… За це Лис, хоч i був старим, гнав принца лiсом кiлометрiв зо три.

Дощу, на його щастя, не було, але, доблукавши нарештi до села, побачив принц багаття пастухiв, що пекли собi на вечерю картоплю, i залив його водою з рiчки, що текла неподалiк…

Люди в селi дивувались i потiшались з кумедного, скуйовдженого, дивно вдягнутого хлопця. Але вислухали його уважно i вирiшили не губити природи i допомогти Навпаки i його народовi.