Усна народна творчiсть як основа розвитку української лiтератури

Козак-бандурист, або ж "Козак Мамай", був популярним i в побутi козацької верхiвки, i серед простого народу. Його малювали на полотнi, стiнах, вiконницях, скринях, вуликах. У панських маєтках, у заможних i бiдняцьких хатах можна було побачити веселого козака з бандурою. Типаж i принципи композицiйної побудови цiєї народної картини склалися в живописi в кiнцi XVII ст. Бiля самотнього дуба сидить, пiдiбгав ши ноги, козак i задумливо перебирає струни бандури. Поруч, прив'язаний до списа, чорний баский кiнь — вiрний друг козака, його бойовий товариш. Тут i зброя козака: бiля дерева лежить рушниця, крива шабля пiдвiшена на деревi. Тут же, поряд, його друзi-козаки варять у казанi кулiш. У козака кругла поголена голова з хвацько закрученим за вухо оселедцем, довгi вуса, чорнi брови, карi очi, тонкий нiс, червонi губи i щоки — справжнiй взiрець краси парубка-козака, що склався в народнiй уявi. Змiст сюжетiв (а козак, бувало, сумував, його обсiдали й невеселi думки) пояснювали пiдписи пiд картинами. Хто малював цi картини — тепер невiдомо. Ймовiрно , що їх у кiнцi XVII—XVIII ст. виконували художники-професiонали, що писали портрети, iкони — майстри Лавр-ської школи або Київської Академiї, а вже потiм їх копiювали народнi майстри.

Твiр-опис картини Семена Прохорова "Українська дiвчина"

Учень I. Рєпiна по Петербурзькiй Академiї мистецтв Семен Прохоров у 1920-тi роки зазнав впливу захоплення народною творчiстю. Це знайшло вiдображення у таких його полотнах, як "Жнецi", "Степан Разiн". Створена 1925 року картина "Українська дiвчина" також належить до цього циклу робiт. Саме краса народного вбрання безпосередньо стає об'єктом його уваги. Своє захоплення ним вiн виявляє притаманними його творчому методу реалiстичними засобами. Вiд народної творчостi Прохоров запозичує увесь антураж i манеру картинно-урочистої побудови композицiї. Молода дiвчина зображена на тлi золотаво-вохряного з рожевими квiтами килима. Iз цим тлом гармонiйно узгоджено колiр обличчя i рук. Дiвчина в задумi трохи схилила голову, її спокiйнi карi очi лагiдно дивляться на глядача. М'який жест рук свiдомо має дещо манiрний характер — художник тим самим нiби привертає увагу до їхньої краси, до принади перев'яза ної стрiчкою коси. Червона хустка на головi, такого ж кольору кайма разом iз чорною плямою керсетки утворюють нiби основний колiрний стрижень, бiля якого ритмiчно лягають кольори бiлої сорочки i зеленої запаски. Полотно приваблює добротним академiчним способом виконання. У ньому виразно звучить замилування красою молодостi, висловлене художником зi зворушливою безпосереднiстю.

Твiр з народознавства. Український рушник

Вишитий рушник... Вiн стає першою сходинкою до щастя молодих, ним зустрiчають гостей i прикрашають оселi. З давнiх-давен це незмiнний елемент побуту українського народу. Рушник оспiвано в пiснях, думах, баладах.

Здавалося, ми все про нього знаємо. Та нi. Тiльки тепер, вивчаючи свою спадщину, дiзнаємося, що рiзне призначення давало рушникам рiзнi назви: божник (для образiв), подарунковий (для подарунка), утирач (для рук i обличчя).

Часто у вишивцi використовували рослиннi мотиви — дубове листя, виноградне ´роно, а також зображення соловейка, голуба, пiвня, зозулi. Нитки брали невибiленi, пiзнiше почали фарбувати їх корою, листям, ягодами, травами. Для закрiплення барв нитки запiкали в житньому тiстi, i вони не втрачали кольору протягом десятилiть. Люди вiрили, що орнаменти на народному одязi оберiгають їх вiд злої сили, грiзних духiв.

Зимовий краєвид

Завiтала! Прийшла! Довгождана вимрiяна срiбляста зима нарештi завiтала до мене. I там, де ти пройшла цiєї ночi, лягло на дерева, на землю, на почорнiлi кущi пухнасте срiбло.

Доброго ранку, чарiвна зимова казко!Вийшла я ранком iз будинку на порiг та й застигла вiд подиву. Дерева в садку стояли "по колiна в снiгу", надiвши на себе бiлi кожухи, вгинаючи пiд срiбним хутром "охололi плечi".

Все було запорошено безлiччю снiжинок, i ще нiхто не пройшов по тих килимах. Тiльки червоногрудi снiгурi лiтали з дерева на дерево, збиваючи з гiлочок срiбний пил.

Я вся у полонi незвичайного зимового пейзажу, голубих, блакитних вiдтiнкiв. Щось незвичайне i потаємне є в чарах природи. Краса зими виткана не з буйного зеленого листу, не з осiннiх щедрот дозрiвання. Нi! Вона створена з води, що перетворилась на чарiвнi снiжинки, якi пiд сонцем заграли холодним кришталем.