Усна народна творчiсть як основа розвитку української лiтератури
Та бiблiотека — це не лише мiсце, де зберiгаються книжки. Якщо важко вибрати книжку самому, на допомогу прийде бiблiотекарка. Вона пiдкаже, що треба взяти, щоб пiдготуватись до урокiв, або просто що варто прочитати для себе корисного i цiкавого. Без такої допомоги легко розгубитись, бо книжок дуже багато. Навiть здається — для того, щоб прочитати їх усi, може не вистачити цiлого життя. Тому треба шукати серед них найважливiшi.
За допомогою книжки я можу помандрувати по iнших країнах, чи навiть планетах, пережити разом iз героями безлiч пригод, порадiти чи посумувати з ними. А ще в бiблiотецi можна просто поспiлкуватись, подiлитися думками i враженнями з друзями.
Дуже добре, що в нашiй школi є це чудове мiсце — бiблiотека!
Твiр-вiдгук на самостiйно прочитану книгу "Хiба хто вiдає, скiлькох людей вiн скривдив за своє життя..." (за оповiданням Карела Чапека "Замах на життя")
Це оповiдання вiдомого чеського прозаїка, драматурга, поета, сатирика Карела Чапека належить до збiрки "Оповiдання з однiєї кишенi", що побачила свiт 1929 року. Їх написано за враженнями журналiстсь кої практики письменника. За двадцять рокiв назбиралося багато матерiалу, за яким Чапек, як вiн сам стверджував, кожного дня мiг писати оповiдання. Нескладнi за сюжетами, зовнi простi i буденнi, вони, як i люди, що їх зображує письменник. Вони не втратили своєї гостроти i актуальностi й донинi, бо письменник розкриває "вiчнi" проблеми людського суспiльства — поняття добра i зла, доброти i байдужостi, аморальностi i порядностi. Саме про цi вади i якостi йде мова в оповiданнi "Замах на життя".
Одного вечора хтось невiдомий стрiляє в радника Томсу — непоказ ного, непримiтного начальника канцелярiї у якiйсь установi. Вчинено замах, почато розслiдування. Формальнi запитання полiцейського iнспектора, який веде справу, спонукають Томсу до роздумiв: хто мiг бути зацiкавленим у його смертi? Томса живе одинаком, вiдлюдно, не має нi з ким нiяких справ. Здається, така тиха i спокiйна людина не може образити навiть муху. Але все обертається iнакше, коли радник починає власне розслiдування над собою. Тодi i розкривається перед ним самим його власне неприглядне єство, байдужiсть, черствiсть, грубiть, бездушнiсть.
Перед ним проходять люди, кожен з яких має право вкоротити йому життя: Роубал, якому вiн безтактно натякнув на невiрнiсть його дружини; хворий на сухоти кравець, який благав про допомогу; старий кур'єр, якого вiн привселюдно вилаяв за дрiбницю; юнак-пiдлеглий, якого примусив пiдiбрати кинутий на пiдлогу папiр; колега Ванкл, обтяжений великою родиною, що хотiв посiсти його мiсце i вирiшити цим свої фiнансовi проблеми; офiцiант, якого хазяїн вигнав геть, бо вiн обрахував Томсу на кiлька крон. Так прикрий випадок примушує радника замислитись над своєю поведiнкою i дiйти висновку, що великих злочинiв не буває, i буденнi, звичнi стосунки часто не менш страшнi, нiж вбивство чи грабунок. Тому i просить iнспектора припинити карну справу, визнаючи винним перш за все себе.
Твiр-вiдгук на самостiйно прочитану книгу "Хiба хто вiдає, скiлькох людей вiн скривдив за своє життя..." (за оповiданням Карела Чапека "Замах на життя")
Це оповiдання вiдомого чеського прозаїка, драматурга, поета, сатирика Карела Чапека належить до збiрки "Оповiдання з однiєї кишенi", що побачила свiт 1929 року. Їх написано за враженнями журналiстсь кої практики письменника. За двадцять рокiв назбиралося багато матерiалу, за яким Чапек, як вiн сам стверджував, кожного дня мiг писати оповiдання. Нескладнi за сюжетами, зовнi простi i буденнi, вони, як i люди, що їх зображує письменник. Вони не втратили своєї гостроти i актуальностi й донинi, бо письменник розкриває "вiчнi" проблеми людського суспiльства — поняття добра i зла, доброти i байдужостi, аморальностi i порядностi. Саме про цi вади i якостi йде мова в оповiданнi "Замах на життя".Одного вечора хтось невiдомий стрiляє в радника Томсу — непоказ ного, непримiтного начальника канцелярiї у якiйсь установi. Вчинено замах, почато розслiдування. Формальнi запитання полiцейського iнспектора, який веде справу, спонукають Томсу до роздумiв: хто мiг бути зацiкавленим у його смертi? Томса живе одинаком, вiдлюдно, не має нi з ким нiяких справ. Здається, така тиха i спокiйна людина не може образити навiть муху. Але все обертається iнакше, коли радник починає власне розслiдування над собою. Тодi i розкривається перед ним самим його власне неприглядне єство, байдужiсть, черствiсть, грубiть, бездушнiсть.
Перед ним проходять люди, кожен з яких має право вкоротити йому життя: Роубал, якому вiн безтактно натякнув на невiрнiсть його дружини; хворий на сухоти кравець, який благав про допомогу; старий кур'єр, якого вiн привселюдно вилаяв за дрiбницю; юнак-пiдлеглий, якого примусив пiдiбрати кинутий на пiдлогу папiр; колега Ванкл, обтяжений великою родиною, що хотiв посiсти його мiсце i вирiшити цим свої фiнансовi проблеми; офiцiант, якого хазяїн вигнав геть, бо вiн обрахував Томсу на кiлька крон. Так прикрий випадок примушує радника замислитись над своєю поведiнкою i дiйти висновку, що великих злочинiв не буває, i буденнi, звичнi стосунки часто не менш страшнi, нiж вбивство чи грабунок. Тому i просить iнспектора припинити карну справу, визнаючи винним перш за все себе.