Усна народна творчiсть як основа розвитку української лiтератури

А в прозових творах своєрiднiсть романтизму американського письменника виявилась ще яскравiшою. Е. По вiддавав перевагу невеликим за розмiрами жанрам — новелi й оповiданню. Вiн вважав, що великий твiр, який не можна прочитати вiдразу, не з такою силою впливає на читача, тому що цiлiснiсть твору порушується. У прозi вiн поставив проблему зiткнення свiдомостi людини з реальнiстю.

Письменник вiрив у розум! Вiн вважав, що тiльки розум може вивес-ти людину з трагiчних суперечностей сучасностi. В цьому полягає своєрiднiсть його романтизму, недаремно його називали рацiоналiстом у романтизмi.

В оповiданнi "Маятник i провалля" По дослiджує почуття жаху, що охопило душу героя, i здатнiсть розуму мислити, дивлячись в обличчя смертi. Душа героя жахнулась вiд сутички зi свiтом, в якому для неї, душi, немає мiсця, але розум наполегливо шукає вихiд навiть iз явно без-надiйного становища. Людина може мислити й мусить це робити. Щасливий кiнець цього оповiдання — це нагорода розуму людини. Героя врятували вiд смертi i катувань iнквiзицiї французькi вiйська, що увiйшли в мiсто. Але якби не його здатнiсть рацiонально мислити, то вiн загинув би вiд катувань або вiд страшного маятника, або впав у провалля.

Рацiоналiстичне спрямування романтизму По ще яскравiше виявилося в "логiчних оповiданнях", що започаткували детективний жанр. В оповiданнi "Золотий жук" розповiдь ведеться вiд першої особи, iм'я якої автор не називає, тому що оповiдач уособлює типове мислення. Головний герой — Вiльям Легран — мислить незашорено, автор надiляє його видатними логiчними здiбностями. Автора цiкавить людина, процес її мислення, можливостi розуму. Оповiдач i Легран стали свiдками однiєї i тiєї самої подiї. Але оповiдач не звернув увагу на деякi дрiбницi, що допомогли Леграну розкрити таємницю пiратського скарбу.

Таким чином, своєрiднiсть романтизму Е. По полягає в усвiдомленнi сили емоцiйного впливу слова, художнього твору на читача. Усвi-домивши це, По прагне пiдкорити цю силу, розрахувати її, спрямувати її засобами художньої виразностi. Романтичнi герої Е. По живуть у реальному, сучасному авторовi свiтi. Їх винятковiсть прихована в їхньому внутрiшньому свiтi, у можливостях вiдчувати i мислити.

Залiзна логiка головного героя та простота його дедуктивного методу (за оповiданнями Артура Конана Дойля)

Упереше в лiтературi твори, центром яких стає процес логiчного розгадування таємниць, з'явилися у Едгара Аллана По, проте створювачем детективного жанру цiлком справедливо визнано англiйського письменника Артура Конана Дойля, що написав цiлий цикл оповiдань i повiстей про приватного детектива Шерлока Холмса.

Загадки i таємницi завжди приваблюють, але розкриття їх може бути рiзним. Зазвичай лiтературнi герої дiзнавалися про приховане, безпосе редньо беручи участь у подiях, або з розповiдей, але герой творiв Конана переконливо довiв, що розумна i спостережлива людина може, зiставляю чи факти i створюючи логiчнi побудови, розгадати будь-яку загадку, вiдтворити перебiг будь-яких так, нiбито бачила їх на власнi очi.Коли Шерлок Холмс уперше побачивши людину, розповiдає купу подробиць з її життя, зовнi це скидається на фокус. Навiть вiчний супутник славетного нишпорки доктор Ватсон, вже знайомий з методом свого ´енiального друга, кожного разу дивується. Наприклад, у "Спiлцi рудих" тiльки-но з'являється клiєнт, який, на думку Ватсона, не має нiчого особливого, крiм кольору волосся, Шерлок Холмс стверджує, що "мiстер Вiлсон колись заробляв рукомеслом, належить до масонiв, був у Китаї, нюхає тютюн i нещодавно багато писав". Все це виявляєть ся слушним. Але нiякого фокусу немає: кожен висновок має чiткi пiдстави. Про те, що вiн працює фiзично, свiдчить кращий розвиток м'язiв на правiй руцi, про перебування в Китаї — татуювання, про те, що Вiлсон багато писав — лиснючий рукав, а з одягу виглядає масонська шпилька. тобто, все дуже просто, достатньо мати спостережливiсть i вмiння робити висновки з побаченого.

"Ознайомлюючись з будь-якою справою, я звичайно з кiлькох по-дробиць угадую подальший хiд подiй, бо подiї тi подiбнi до тисячi iнших випадкiв, що вiдразу спливає у моїй пам'ятi", — пояснює головний принцип свого дедуктивного методу Шерлок Холмс ("Спiлка рудих"). Добре знання життя та вiдомостей про схожi подiї дозволяють Холмсовi робити "дива". Кожна деталь, кожна подробиця стає пiдставою для логiчного узагальнення. Екзотичнi тварини в саду дає змогу Холмсу думати, що загадкова загибель дiвчини сталася через участь iншої тварини, використаної, як знаряддя вбивства. Намертво закрiплене лiжко, вентиляцiя, що не вентилює, та шнур дзвiнка, що не дзвонить, узятi разом, вказують йому на змiю, яку потiм детектив змушує накинутися на самого вбивцю ("Пiстрява стрiчка"). Таким чином Шерлок Холмс дiє й в усiх iнших творах.

Можливостi розуму майже не мають обмежень — ось що доводить автор. Достатньо навчитися ними користуватися. I хоча Шерлок Холмс — приватний детектив, вiн сам каже про себе, що вiн насамперед науковець, дослiдник. Цi методи у буденному життi найчастiше застосовують саме вченi. Розслiдування злочинiв — лише граничний випадок, при якому ефективнiсть застосування логiчного пiдходу постає наочнiшою та виразнiшою. Володiння дедукцiєю, вмiння логiчно мислити можуть знадобити ся будь-кому. А навчитися перетворювати власний розум на потужну зброю можна у Шерлока Холмса. Тому й досi цiкаво читати твори А. К. Дойла з цього циклу.