Усна народна творчiсть як основа розвитку української лiтератури

Наша дума, наша пiсня

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава

Слава України!

/Т. Шевченко/

Усна народна творчiсть — це основа нашої безмежно багатої культури. Це наш дух, наша душа, наша пiсня, якiй свiт дав найвищу оцiнку. Використання вiкового досвiду народу завжди допомагало нашим письменникам. Починаючи вiд Котляревського, ми можемо побачити в їхнiх творах яскравi зразки народної мудростi, цього невичерпного й справдi цiлющого для художника джерела.

Фольклор бере свiй початок ще з тих часiв, коли не було нi писемної лiтератури, нi письма взагалi. Усна народна творчiсть слугувала народу для власних потреб, як-то: колисковi, казки, загадки, примовки. Вони мали прищепити дитинi любов до народної творчостi, надати їм зразки моральної норми поведiнки, сформувати естетичнi смаки.

Протягом столiть напруженої боротьби за нацiональне i соцiальне визволення український народ творив сувору, мужню й водночас лiричну поезiю — думи та пiснi. Цi перлини народної творчостi не втратили i нiколи не втратять свого наукового та культурного значення, адже в них вiдбито свiтогляд народу на кожному етапi його iсторичного розвитку, його морально-етичнi погляди, естетичнi смаки.

Основний пафос дум — оспiвування ратних подвигiв українського народу, проповiдування здорової суспiльної та сiмейної моралi. Герої таких дум, як "Втеча трьох братiв iз города Озова", "Отаман Максим Старий", "Iван Богун", "Хмельницький та Барабаш", "Олекса Попович", стали вже загальновiдомими символами боротьби за краще майбутнє українського народу. Кобзарi спiвали цi думи в українських мiстах та селах, несучи людям звiстку про подвиги, вiщуючи про новi битви та подiї визвольної боротьби.

Iсторична пiсня, як i дума, збагачувалась кращими надбаннями близьких їй жанрiв народнопоетичної творчостi, хоч завжди була цiлком самостiйним жанром. Iсторичнi пiснi були покликанi зобразити страждання людей, коли палали мiста та села України, коли молодих людей забирали в полон, а старих — нищили. Про це йдеться у таких вiдомих iсторичних пiснях, як "Зажурилась Україна, бо нiчим прожити", "За рiчкою вогнi горять", "В Цариградi на риночку".

Сюжети нашої минувшини, оспiванi в народних пiснях та думах, невмирущi, вони — вiчнi. Саме тому українськi письменники намагалися використати їх для створення не тiльки iсторичних, але й художнiх творiв. Завдяки їм вiковий досвiд народу й досi передається з уст в уста наступним поколiнням.

Вiдображення героїчної боротьби запорозького козацтва за волю в народних пiснях та думах

Святими лицарями в боротьбi за священну волю свого народу стали запорозькi козаки. Їхнi подвиги оспiванi в народних пiснях та думах.

У XV—XVII ст. турецько-татарськi орди нападали на українськi землi, забирали молодих людей в рабство, старих та малих знищували. У пiснях та думах того часу зображена та жахлива доба. В них високо звучала iдея патрiотизму.

Яскравим пiсенним образом є козак Байда — мужнiй, смiливий захисник народу, який не погоджується стати зятем турецького царя:

Твоя дочка поганая,

Твоя вiра проклятая!

Навiть зносячи тяжкi муки, Байда бореться з ворогом. У пiснях та думах змальовано козацькi походи в Крим i Туреччину, вiрне побратимство, яке допомагало долати i бурю на Чорному морi, i турецьку сторожу на кораблях, i степовi тернистi шляхи. У поезiї нiжно i лiрично оспiвано, як проводжають козака у бiй. Журбою та жалем сповненi слова пiснi "В чистiм полi возик бiжить":