Шпора з політології
Другий розпочався в середині XIX ст. і пов'язаний з громад¬сько-політичною діяльністю учасників Кирило-Мефодіївсь-кого товариства У цей період громадсько-політична діяльність І. Франка, М. Грушевського та інших діячів періоду станов¬лення і розвитку Української Народної Республіки (УНР), стала реальним втіленням української національ¬ної ідеї.
Третій етап утвердження української національної ідеї по¬в'язується з появою у 60-х роках дисидентського руху на терені СРСР, у тому числі і в Україні. Практичне своє втілення українська національна ідея одержала у здобутті 1991 р. дер¬жавної незалежності.
Саме державна незалежність протягом багатьох століть і ви¬значала сутність української національної ідеї.
Досягнувши державної незалежності, українська національ¬на ідея наповнилася новим змістом — побудовою демократи¬чної правової державиВажливим компонентом національної ідеології виступає та¬кож національна мрія (уявлення про бажаний результат наці¬ональних прагнень) та національний ідеал (уявлення про найдосконалішу модель національно-соціального устрою.
Національна свідомість — один із різновидів людської свідо¬мості, який ґрунтується на уявленнях про соціальні вартості, норми певної національної свідомості.
Найбільш рельєфно національна свідомість виражається формулою "ми — не ми", одночасно вона є і засобом націо¬нальної інтеграції.
Національна свідомість формується широким арсеналом ідеолого-релігійно-духовного механізму, який врешті-решт і визна¬чає зміст націоналізму, його сутнісні відмінності. Останні тісно пов'язані з тими інтересами, що відстоюються під гаслами на¬ціоналізму. Одна справа — націоналізм бездержавного, гнобле¬ного народу, який виборює право мати свою національну державу, інша справа — націоналізм народу, який має таку державу.
Взагалі, у питанні ставлення до націоналізму можна виділи¬ти кілька точок зору. Найбільш поширеними серед них є дві. Одна з них заперечує будь-які позитивні риси в націоналізмі, інша ж, навпаки, їх визнає. Зокрема, великий російський ми¬слитель М. Бердяєв високо оцінював роль націоналізму. На його думку, націоналізм є позитивним благом і цінністю, ос¬кільки через нього проходить творче утвердження, розкриття та розвиток індивідуального народного буття, в якому з сере¬дини повинна розгортатись вселюдськість.
.Націоналізм — це ідеологія нації, головна мета якої — створення й забезпечення всіх необхідних умов для прогресивного національного розвитку. Тому прагнути подолати націоналізм — марна справа. Навпаки, треба всі прогресивні тенденції в ньому розвивати на користь націо¬налізму, а отже, й вселюдському поступові.
20.1.Державо творчі процеси в житті запоріжського козацтва
Характерною ознакою суспільного життя козацтва є демократизм. козацької держави господарсько-військових організа¬цій вимагали тісної взаємодії їх членів. Вони були вільні й рівні, а тому лише на принципах вільного демократизму, довіри, взаємоповаги та взаємодопомоги могли будувати свої стосунки. Демократичні засади козацького суспільного устрою зумовлю¬валися також паростками нових суспільно-економічних відно¬син - буржуазно-демократичних.
Важливу роль у розвитку української політичної думки, де¬мократичних засад державотворення відіграла конституція Пи¬липа Орлика. Це основний закон тієї самостійної української держа¬ви, за яку боровся Орлик і його однодумці. Головною тезою цього документа була теза про право українського народу на вільне життя, не залежне від чужого ярма Аналіз конституції та низки документів, пов'язаних із нею, по¬казує, що тогочасна українська політична думка досягла досить високого рівня. Значне місце відводилося демократичним правам усіх станів сус¬пільства, особливо козацтва, а також правам міст.
Ідея відродження української державності відзначала ді¬яльність Петра Коношевича-Сагайдачного. Маючи досить сильні козацькі з'єднання, вміло використовуючи складну міжнародну обстановку, він домігся визнання польським урядом автономії ук¬раїнських земель у складі Речі Посполитої
Визвольна боротьба під проводом Б. Хмельницького (1648-1654).