Шпаргалки з історії України

5. Політичний і суспільний устрій Русі-України.

Київська Русь - ранньофеодальна держава з монар¬хічною формою правління. Протягом IX-XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлен¬ня Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився при¬мітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль вій¬ська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воє¬начальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружин¬ників та вихідців зі старої племінної аристократії - бояри.

У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія пос¬тупилася місцем федеративній монархії. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших кня¬зів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях («снемах»). Цю форму правління історики називають «ко¬лективним сюзеренітетом».

Отже, розвиток державності Київської Русі відбувався у двох напрямах: від системи управління, що виплива¬ла з військової організації, - до цивільних форм прав¬ління та від посилення централізму - до децентраліза¬ції. Основними елементами механізму політичної влади в Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче (збори міського населення). Великий київський князь був головним носієм державної влади, гарантом функціонування всіх органів управління, репрезентан¬том країни на міжнародній арені, символом державної стабільності. У його руках було зосереджено всю повно¬ту законодавчої, виконавчої, судової та військової вла¬ди. У своїй діяльності князь спирався на військову під¬тримку дружини та ідеологічну - церкви. Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апа¬рату примусу. Вона формувалася на засадах васалітету і складалася зі старшої (бояри, великі феодали) та молод¬шої («отроки», «діти боярські», «пасинки») дружин. За свою службу старші дружинники одержували землі, а молодші - частину військової здобичі або плату.Певною мірою на політичні рішення князя впливали поради та підтримка боярської ради. Цей дорадчий орган походить від давньослов'янської ради старійшин. За ча¬сів Київської Русі до боярської ради входили старші дру¬жинники, міська еліта та представники вищого духовен¬ства, з якими князь обговорював питання оголошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішу¬вав важливі адміністративні, фінансові' та судові справи. У разі відсутності князя або після його смерті рада става¬ла основним органом влади, у компетенції якої були не тільки питання внутрішньої та зовнішньої політики, а й обрання та встановлення влади наступного князя. Воло¬діючи правом «вето», боярська рада неодноразово зміню¬вала плани великих князів, чим підтверджувала на прак¬тиці реальність прав та автономію князівських васалів, з яких вона утворювалася. Проте залежність цього дорад¬чого органу від князя призвела до того, що він не був юридичне оформлений і не став повноцінним державним інститутом з чітко визначеними функціями.

Віче - це народні збори дорослого чоловічого насе¬лення, що вирішували важливі громадські та державні справи. Цей орган влади логічно продовжує слов'янську традицію племінних зборів. У добу посилення монархії та централізму віча занепали, а в період ослаблення кня¬зівської влади знову відродилися. В літописах перші згад¬ки про них датуються 1016 р. (Новгород), 1068 р. (Київ), 1097 р. (Володимир-Волинський). Право скликати віче мали князь, митрополит або ж самі жителі міста. Віче мало досить широкі права: оголошувало війну і укладало мир, виганяло або ж запрошувало князя, розпоряджалося фінансовими та земельними ресурсами, усувало адмі¬ністрацію, чинило вічовий суд. Механізм прийняття рі¬шень був граничне простим - голосування не проводи¬лося, а підтримка або ж заперечення висловлювалися гуч¬ним криком. Володіючи правом затвердження важливих державних рішень, віче все ж мало обмежену самостій¬ність і рідко виступало із законодавчими ініціативами.

Князь, боярська рада, віче - це носії різних форм державності; основні елементи трьох моделей управлін¬ня - монархічної, аристократичної та демократичної. До¬мінувала переважно князівська влада, але в періоди її ослаблення на перші ролі висувалися боярська рада і ві¬че. Механізм політичної влади Давньоруської держави характеризується не тільки співпрацею, а й суперницт¬вом і протистоянням його елементів, що, безумовно, на¬давало динаміки суспільному розвитку. Проте на відміну від князя боярська рада і віче не стали постійними орга¬нами влади з чітко окресленими функціями.

2.7. Соціально-економічний розвиток

За часів Київської Русі сформувалося феодальне сус¬пільство в східних слов'ян. У цілому становлення фео¬дальних відносин у Давньоруській державі відбувалося в загальноєвропейському руслі: від державних форм до сень-йоріальних (вотчинних). Цей процес був складним, три¬валим і розгортався поетапно. Спочатку в IX ст. форму¬ється система експлуатації всього вільного населення військовою знаттю (князем та дружиною). Основним еле¬ментом цієї системи була данина, «полюддя». У Х ст. стався переворот у поземельних відносинах: князі захоп¬люють і концентрують у своїх руках общинні землі, внас¬лідок чого виникає доменіальне (вотчинне) землеволодін¬ня великого князя. Наступним кроком у процесі феода¬лізації стала поява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті - бояр та православної церкви.