Шпаргалки з історії України

У цілому перша половина XIX ст. стала для Західної України остан¬нім етапом розкладу панщинно-кріпосницької системи господарювання. Галичина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими про¬вінціями, їх промисловість залишалася на мануфактурній стадії. Перші дві парові машини в Галичині з'явилися лише у 1843 р. На західноукраїн¬ських землях розвивалися винокуріння, пивоваріння, металообробна, фар¬форово-фаянсова, цукрова, лісова, добувна (сіль, нафта, залізна руда, ка¬м'яне вугілля ) галузі промисловості, виробництво грубого сукна. Та панів¬не становище займало ремісництво.

Найбільшою перешкодою для розвитку сільського господарства, яке відігравало головну роль в економіці Західної України, залишалося кріпац¬тво. Селянство поділялося на повнонадільних, загородників, огородників, халупників, тяглових, піших. Вони змушені були відробляти панщину. Чи не найгіршим становище селян було в Галичині, де під час літніх сільсько¬господарських робіт панщина досягала шести днів на тиждень.

Після реформ «освіченого абсолютизму» австрійської Імператриці Марії-Терези (1740-1780) та її сина Йосифа II (1780-1790) (аграрна ре¬форма (передбачала: • звільнення селян з особистої залежності від по¬міщиків, • передання права здійснення суду над селянами від пана до спеціально призначеного державного чиновника; • чітке визначення роз¬міру панщини - до ЗО днів на рік); церковна реформа (здійснювалася протягом 1770-поч. 1780-х років і передбачала: • зрівняння прав католи¬цької, протестантських і греко-католицької церков та забезпечення вірую¬чим цих віросповідань однакових можливостей вступу до університетів та на державну службу, купівлі-продажу землі тощо; • підпорядкування церк¬ви державі та надання священникам статусу державних службовців з від¬повідною платнею), освітня реформа (передбачала: • ліквідацію ордену єзуїтів (1773) і його багатолітнього домінування у навчальних закладах та відкриття у Львові на місці єзуїтської колегії університету (1784); • запро¬вадження системи початкових і середніх шкіл (1777), причому в початковій школі навчання для дітей мало проводитися рідною мовою) вже незаба¬ром прогресивні нововведення було зведено нанівець наступними австрій¬ськими правителями - Леопольдом II (1790-1792) та Францом (1792-1835).

35. Політичне становище і соціально-економічний розвиток східноукраїнських земель у першій половині 19 ст. Колоніальна політика царизму щодо України.

Україна в російсько-турецькій віиш 1806-1812 рр. Як і в попередніх війнах Росії з Ту- реччиною, Україна була найближ-чим тилом російської армії. Укра¬їнське селянство змушене було

постачати для неї велику кількість транспортних засобів, фураж для кінноти, провіант для солдатів. Апробованою формою поповнення російського війська був набір ук¬раїнців у земське ополчення, який проводили у Київській, Чернігівській, Полтавській, Харківській, Херсонській та . Катеринославській губерніях.

У складі російських військ, які з 1806 р. вели військові зперації під проводом М. Кутузова і розгромили на Дунаї зсновні сили Туреччини, були українські ополченці та ко¬заки. Внаслідок перемоги на Дунаї у 1812 р. було підписа¬но Бухарестський мирний договір, за яким до Російської ;

імперії відійшла частина Молдови - Бессарабія.

Перемога над Туреччиною мала для Росії велике значен¬ня. Вона забезпечувала їй надійний тил на півдні й вивіль¬нила Дунайську армію напередодні війни з Наполеоном.Участь українських ополченців солдатів, козаків у Вітчизняній війні 1812 р Вторгнення наполеонівських військ пробудило в українського населен- патріотичні почуття. У багатьох населених пунктах України молодь прагнула потрапити в діючу армію, . щоб боронити свою землю. Населення підтримало розпо¬рядження уряду про формування добровільних козацьких полків, сподіваючись після перемоги над ворогом дістати .' полегшення в житті, а можливо, й відновлення козаць- } ких прав. Козацькі полки налічували у своїх лавах понад 26 тис. чоловік, а земське ополчення - понад 40 тис. рат¬ників.

У складі регулярної російської армії діяли військові з'єднання з України: перший і другий Бузькі козацькі полки, Ізюмський, Маріупольський та Сумський гусарські і полки. Київський і Чернігівський драгунські полки. Українські солдати мужньо билися з ворогом поблизу міс-гечок Мир і Красне, під Смоленськом, а в серпні відзначи¬лися під Бородино.

Плани Наполеона щодо України не справдилися. Йому не вдалося підняти українців на партизанську війну про¬ти Росії. Наштовхнувшись на опір народного ополчення, його військам не вдалося захопити Київ, прорватися в глиб України і захопити великі запаси продовольства, фуражу, військового спорядження. Під час контрнаступу в діючій армії Росії перебувало понад 20 тис. українських козаків.