Шпаргалки з історії України

У Х-XII ст. активно формувалися васальні відноси¬ни у давньоруському суспільстві: за вірну службу князь дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Да¬рувалася не територія, а право стягувати податки. Так поступово склалася помістна форма феодального земле¬володіння, яка не передбачала передачі землі в спадок та Ті відчуження без згоди князя. З ослабленням князів¬ської влади, посиленням відцентрових тенденцій у дер¬жаві дедалі більшого поширення набирає вотчина - спад¬кове володіння, що могло вільно відчужуватися (прода¬ватися, передаватися в спадок, даруватися).

Хоча процес утвердження феодальних відносин у Ки¬ївській Русі в цілому збігався із загальноєвропейськими тенденціями, він мав і свої особливості. По-перше, у Дав¬ньоруській державі феодалізм зароджувався на основі пер¬віснообщинного ладу, східнослов'янське суспільство пе¬рескочило через рабовласницький етап розвитку. По-дру¬ге, на Русі темпи феодалізації були уповільненими порів¬няно з Європою, де ще з античних часів прижилися тра¬диції приватної власності; по-третє, виникнення та ста¬новлення великого землеволодіння не призвело до масо¬вого обезземелення селян, оскільки в межах державної території існувала значна кількість незаселеної, госпо-дарськи неосвоєної землі.

У Х-XIII ст. з поглибленням процесів феодалізації на Русі ускладнювалася ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники. Активно йшов процес диференціації се¬ред феодальне залежного населення. Основними його верс¬твами були:- смерди - більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними;

- закупи - люди, що через різні причини втрачали власне господарство і змушені були йти в кабалу до фео¬дала за купу (грошову позичку);

- рядовичі - селяни, що уклали з феодалом ряд (до¬говір), на підставі якого визнавали свою залежність від нього і змушені були працювати за частку виробленої про¬дукції;

- челядь - особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, передава¬ли у спадщину;

- холопи - населення, що перебувало у повній влас¬ності феодала.

За феодалізму земля була основним засобом вироб¬ництва. Право володіння нею стало юридичним підґрун¬тям, економічною основою отримання феодалами земель¬ної ренти від залежних селян. Характерними рисами фор¬мування відносин залежності були пряме насильство (по¬заекономічний примус) та економічне закабалення смердів. Історія Київської Русі знає три види ренти, що ніби віддзеркалювали динаміку соціально-економічного роз¬витку. На ранньому етапі феодалізму домінувала нату¬ральна рента (оброк продуктами), формою якого було «по¬люддя». Захоплення феодальною елітою общинних земель та формування вотчини призвели до появи відробіткової ренти. Подальший розвиток товарно-грошових відносин зумовив зародження в Х ст. ще однієї форми ренти - грошової, яка згодом стала найпоширенішою.

Провідною галуззю економіки Київської Русі було сіль¬ське господарство. Спираючись на давні традиції, особ¬ливо великого розвитку досягло землеробство. Це сталося за рахунок використання досконалих та різноманітних знарядь праці (плуг, рало, соха, борона, заступ, мотика, серп, коса) та різних, залежно від географічних умов, систем обробітку ґрунту (вирубна, перелогова та парова з двопільною і трипільною сівозмінами). У сукупності ці чинники сприяли високому рівню продуктивності зерно¬вого господарства. Зокрема, середня врожайність зерно¬вих становила сам - 6,2, тобто одна десятина (1,09 га) давала 8 ц зерна. Здобутки в землеробстві в поєднанні із значними площами пасовиськ та сінокосів були підґрун¬тям для розвитку приселищного скотарства. Допоміжни¬ми галузями господарства стали промисли - бджільниц¬тво, мисливство, рибальство.

Важливе місце в господарському житті давньорусько¬го суспільства належало ремеслу. У Київській Русі най¬поширенішими його видами були залізообробне, гончар¬не, ювелірне, ткацьке виробництва, всього ж існувало по¬над 60 видів ремесел. Соціальна організація ремісничого виробництва ніби віддзеркалювала процес розвитку фео¬дальних відносин. Існувало три категорії ремісників: сіль¬ські, вотчинні та міські. На ранньофеодальному етапі пе¬реважають перша і друга категорії; за часів роздрібне¬ності дедалі більшу роль відіграє третя. Міське ремесло відрізняється від сільського складністю, різноманітністю та якістю. Найбільших успіхів давньоруське ремесло до¬сягло в металургії та обробці заліза. За даними археоло¬гічних досліджень, асортимент виробів із заліза цього пе¬ріоду налічує до 150 назв.

Прогресуюче відокремлення ремесла від землеробст¬ва, диференціація ремісничих спеціальностей, концент¬рація та організація ремісників зумовили піднесення тор¬гівлі та зростання міст. Розквіту Київської Русі сприя¬ло й те, що її територія була вкрита мережею важливих міжнародних торговельних шляхів. Одним із найдавні¬ших і освоєних був «грецький» шлях («із варяг в гре¬ки»), що через Дніпро зв'язував Прибалтику та Причор¬номор'я. «Шовковий» шлях, який пролягав через Над¬дніпрянщину, з'єднував Центральну Європу з Середньою Азією та Китаєм. «Соляний» та «залізний» були сполуч¬ною ланкою між Кавказом та Прикарпаттям.