Шпаргалки з історії України
Це привело до того, що діяльність шістдесятників набирала все вираз¬нішого національного спрямування. Партійні і каральні органи розпочали їх переслідувати: звільняли з роботи, влаштовували провокації, забороняли друкува¬ти твори. Ситуацію загострила загадкова смерть молодого поета В. Симоненка (13 грудня 1963 р.). Тоді ж в Україні постійно утворювались нелегальні організа¬ції, які ставили собі за мету відстоювати національні інтереси українців. За офі¬ційними даними, протягом 1954-1959 рр. було розкрито 183 антирадянські групи з ; 1879 учасниками, протягом 1958-1962 рр. - 46 таких груп із 245 учасниками. " Переважна більшість таких груп були нечисленні й існували недовго, їх учасни¬ками переважно була молодь. Вони вивішували жовто-блакитні прапори, поши¬рювали листівки. Створений 3. Попадюком «Український національно-визволь¬ний фронт» своєю основною метою бачив самостійну Україну.
Новим явищем опозиційного руху було утворення групи, яка хотіла ви¬користати легальні методи боротьби. У 1958 р. на Львівщині Л. Лук'яненко та » І. Кандиба утворили Українську робітничо-селянську спілку. Її мета - домогтися виходу України зі складу СРСР. Таку можливість було задекларовано Конституці¬ями СРСР і УРСР. У січні 1961 р. Спілку було викрито. Л. Лук'яненка як керівни¬ка було засуджено за зраду Батьківщини до розстрілу. Пізніше вирок було заміне¬но на 15-річне ув'язнення та 10-річне заслання.
Об'єднана партія визволення України, що існувала у 1953-1959 рр., Український національний комітет та інші організації відстоювали вимоги подібні до вимог Української робітничо-селянської спілки.
На початку 1960-х рр. в Україні відбувся ряд судових процесів над незгідними з політикою КПРС, зокрема у 1961 р. над групою Г. Гайового у Донецьку. Такі ж процеси відбулися у Рівному, Тернополі, Чернівцях, Запоріжжі, Луганську, Києві.Новим наступом на українство став підпал у Київській Публічній бібліо¬теці 24 травня 1964 р., коли згорів увесь український відділ - 600 тисяч руко¬писів, рідкісних книг.
У середині 1960-х років українська опозиція формує політичні вимо¬ги. Поштовхом до цього була хвиля арештів у серпні-вересні 1965 р. Було заарештовано і. Світличного, братів Горинів, М. Косіва, С. Караванського, П. Заливаху. Репресії обрушились і на одного з лідерів українського руху гене¬рала П. Григоренка. На захист переслідуваних виступили представники україн¬ської інтелігенції: М. Стельмах, А. Малишко, Г. Майборода, О. Антонов, С. Па-раджанов. Восени 1965 р. під чає демонстрації фільму «Тіні забутих предків» 1. Дзюба, В. Чорновіл та В. Стус закликали виступити проти арештів.
І. Дзюба написав працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яка містила програму культурних і політичних вимог українців, закликала, використовую¬чи цитати Леніна, Маркса, Енгельса, партійне керівництво повернутись до проголошених Леніним принщіпів національної політики. Ця книга стала програмою українського дисидентського руху.
67.Наростання кризових явищ в соціально-економічному, політичному і культурному житті Радянської України в другій половині 1960-х - першій половині 80-х років.
68.Національне питання в Радянській Україні в 60-х першій половині 80-х років. Дисидентський рух і його придушення.
Наростання негараздів у радянському суспільстві викликало незадо¬волення різних верств населення, створюючи сприятливу атмосферу для діяльності дисидентів (дисидент - інакомислячий, не згідний з існуючим режимом). На зміну ув'язненим правозахисникам у суспільстві з'явилися нові представники дисидентського руху з числа української інтелігенції.
Дисидентство складалося з трьох основних течій:
> правозахисне, або демократичне, представлене у Росії академіком А. Сахаровим та письменником О. Соложеніциним, а в Україні - Петром Григоренком, Левком Лук'яненком, Олесем Бердником та іншими;
> релігійне дисидентство мало на меті боротьбу за фактичне, а не де¬кларативне визнання свободи совісті. В Україні, зокрема, воно вело боротьбу за відновлення Української греко-католицької церкви та Української автокефальної православної церкви, за свободу діяльності протестантських релігійних громад. Найвідомішими представника¬ми релігійного дисидентства були Г. Вінс, І. Гель, В. Романюк, Й. Тереля.
^ Національне орієнтоване дисидентство, яке рішуче засуджувало росій¬ський шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію, виступало на захист прав і свобод усіх народів та їхню співпрацю у бо¬ротьбі їй уміти ікиніі, іідні цивілізованого світу. До цього напряму належкли 1 ДішОч, (' Кііраванський, В. Мороз, В. Чорновіл та ін.