Шпаргалки з історії України
На окупованих українських землях упроваджувались заходи для лікві¬дації будь-яких ознак державності, насамперед територіальної єдності. Берлін розділив Україну на кілька окремих частин з відмінним окупаційним режи¬мом. Львівська, Станіславська, Тернопільська та Дрогобицька області склали дистрикт «Галичина», який було приєднано до Краківського генерального губер¬наторства. У перспективі Галичина повинна була стати територією рейху. Утворе¬но 20.08.1941 р. рейхскомісаріат «Україна» у складі 12 областей (Волинь, Полісся, Правобережжя, а також Полтавська та Запорізька області).
Донбас і Слобожанщина передавались у підпорядкування фронтового військового командування.Українські землі Закарпаття фюрер подарував Угорщині. Там була утво¬рена окрема адміністративна одиниця - «Підкарпатська територія», якою керував угорський регент. На землях південної України між Дністром і Пів¬денним Бугом із центром в Одесі утворено «Трансністрію», яку разом із Півні¬чними Буковиною та Бессарабією передано Румунії.
Окупаційна влада управляла захопленими територіями Сходу через спеці¬ально створене міністерство А. Розенберга і численний адміністративний апа¬рат із чіткою структурою. Рейхскомісаріати ділилися на генеральні комісаріати, а ті, у свою чергу, - на генеральні округи, відтак на округи, яким підпорядко¬вувались райони, повіти. Усі адміністративні одиниці очолювали німецькі ко¬місари, які опиралися на відділення поліції безпеки (Сіпо) і гестапо (СД).
Керівні посади в усіх ланках, як правило, посідали німці. Українці могли займати пости лише в апараті нижчого ешелону - міських та волосних упра¬вах, староствах. Із них формувалась «допоміжна українська поліція», яка за¬ймалася громадським порядком.
Будь-яка політична діяльність українцям була суворо заборонена. Тіль¬ки в генеральному губернаторстві з дозволу властей існував Український Центральний Комітет (УЦК) у Кракові, очолюваний Володимиром Кубійовичем. Комітет був єдиною українською суспільно-громадською установою, яку визнала німецька влада. Діяльність УЦК поширювалася на всі сфери українського життя. окрім політичного. Найголовнішим його завданням була громадська опіка в ши¬рокому значенні слова (допомога дітям, хворим, інвалідам, біженцям, боротьба з голодом тощо), а також просвітницька робота.'За підтримки УЦК на Лемківщині, Холмщині, інших українських етнічних землях, що опинилися у складі генераль¬ної губернії, відкривались українські школи, освітні товариства, кооперативи, церкви. Подібні структури, створені у Львові та Києві, були невдовзі ліквідовані.
Згідно із планами Гітлера, економіка окупованих територій ставила¬ся на службу рейху. Найбільші підприємства України були поділені між німецькими промисловими магнатами.
Окупанти нещадно грабували села, перетворивши колгоспи і радгоспи в «общинні господарства» і запровадивши в них кріпацький режим. Берлін на¬магався негайно перетворити українські землі на німецьку колонію, надійний продовольчий резерв рейху. На селянські двори накладалися 12 різних видів податків. Під страхом суворої кари запроваджувалась обов'язкова трудова повинність. Грабунок, свавілля і терор були піднесені до рангу державної полі¬тики. Жодних законів на захист населення окупованої України не існувало.
Керівник рейхс комісаріату «Україна» Еріх Кох заявив своїм підлеглим у вересні 1941 року: «Наше завдання полягає в тому, щоб вилучити з України все, до чого дійдуть наші руки, і в цьому ми не звертатимемо жодної уваги на почуття українців чи на права власності. Від вас я чекаю якнайсуворішого ставлення до місцевого населення».
Той же Е. Кох у 1942 р. про політичне становище в Україні висловився однозначно: «Наше завдання полягає в тому, щоб примусити українців працю¬вати для Німеччини, а не в тому, щоб українці почувалися щасливими».
На початку 1942 р. Берлін дав вказівки розгорнути вербування та вивіз укра¬їнців до Німеччини, де їх використовували на роботах у військовій промисловості, на шахтах, у сільському господарстві. Із семи мільйонів іноземних робітників у Німеччині третину становили українці, так звані «остарбайтери». Щоб приду¬шити опір, німці вдалися до тактики масового терору. У ході каральних захо¬дів було знищено 215 сіл. А всього в Україні, вбито й закатовано 5,5 млн ци вільного населення і 2,5 млн військовополонених. 150 концентраційних табо¬рів, розташованих в Україні були перетворені на «фабрики смерті».
Спираючись на хибну людиноненависницьку расову теорію, нацисти здійснювали політику «голокосту» - поголовного винищення єврейського населення, яке залишилось на окупованих територіях. У 50-ти містах і містеч¬ках України були створені «ґето» - ізольовані частини міста, куди поселялись лише євреї. Окрім того, єврейське населення було ув'язнено у 180 концтаборах.