Зворотний зв'язок

Шпаргалки з історії України

Наприкінці 1254 р. Данило Галицький перейшов у нас¬туп проти військ Куремси, який намагався окупувати га¬лицьке Пониззя. Внаслідок вдалих та рішучих дій князю вдалося відвоювати в кочівників землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева. До його планів входило визволен¬ня Києва, але саме в цей час литовський князь Міндовг розриває укладений 1254 р. військовий союз, який було скріплено зарученами сина Данила - Шварно та дочки Міндовга. Це різко змінює ситуацію - протягом 1255- 1256 рр. безперервно триває протистояння з Литвою.Змінивши слабкого Куремсу на досвідченого Бурундая, якого літописець називає «безбожним, лихим, окаянним», Орда розпочинає 1258 р. новий масований наступ. Не ма¬ючи сил для протидії, Данило Галицький під тиском ви¬мог Бурундая був змушений віддати наказ про знищення укріплень Володимира, Луцька, Львова, Кременця, Дани-лова та інших міст. Збереглися лише оборонні споруди неприступного Холму. Саме в цьому місті після серйозної хвороби 1264 р. помирає князь Данило.

IV етап (1264-1323) - стабільність та піднесення. Після смерті Данила Галицького князівство знову втра¬чає свою єдність: його землі поділено між трьома нащад¬ками князя - Левом, Мстиславом і Шварно. Прагнучи стабільності, Шварно укладає союз Галицького князівст¬ва з Литвою, але це об'єднання не було тривалим. Най¬послідовніше продовжував державницьку політику бать¬ка Лев Данилович (1264-1301). Хоча він і був змушений визнати залежність від улусу Ногая, все ж саме цей князь приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську зем¬лю. Завдяки цьому територія Галицько-волинської дер¬жави стала найбільшою за всю свою історію.

На зламі XIII-XIV ст. відновилася єдність Галиць-ко-Волинської держави під владою наступника Лева - князя Юрія І (1301-1315). Це був період, коли Золота Орда, яку роздирали внутрішні міжусобиці та чвари, поступово втрачала владу над підкореними територія¬ми. Юрію вдалося скористатися цією сприятливою обста¬виною для зміцнення власних позицій. Він, як і Дани¬ло, прийняв королівський титул і назвав себе «королем Русі та князем Володимири». За період правління Юрія І стабілізувався суспільний розвиток, розквітли міста, під¬неслася торгівля, зріс економічний добробут. І хоча ми¬ролюбний, схильний до компромісів князь змушений був повернути зміцнілій Польській державі люблінську зем¬лю, його міжнародний авторитет та вплив зростали. Про це свідчить встановлення 1303 р. окремої Галицької мит¬рополії, яка безпосередньо підпорядковувалася Вселен¬ському патріархові в Константинополі. За словами поль¬ського середньовічного історика Яна Длугоша, Юрій І був «людиною спритною і шляхетною, щедрою до духов¬них осіб. Під час його правління Русь користувалася бла¬гами миру і величезного добробуту».

Наступниками Юрія І стали його сини - Андрій та Лев II (1315'-1323). Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, дуумвіратом, і тому розпаду єдиної держави не відбулося. Романовичі проводили активну зовнішню політику: налагодили со¬юзницькі відносини з Польською державою та Тевтонсь¬ким орденом. Ці союзи мали антилитовську та антиор-динську спрямованість. Однак братам не вдалося ефек¬тивно протидіяти експансії Литви - Дорогочинську та Берестейську землі було втрачено. Трагічно для них за¬кінчилася і боротьба з Ордою: 1323 р. у битві з військами хана Узбека молоді князі загинули.

9. Зовнішня політика та значення Галицько-Волинської держави.

По смерті Ярослава Мудрого з початком феодальної роздробленості Галицьке князівство відокремилося від Києва. Першими галицькими князями були нащадки онуків Ярослава Мудрого - Ростиславичі, а на Волині - Мстиславичі, які вели свій родовід від Володимира Мономаха. Особливістю політичного життя Галичини був значний вплив боярства, яке формувалося не з князівської дружини, як в інших землях, а з родоплемінної знаті. Саме Ростиславичі, прагнучи утвердити свою династію в Галичині, залучали до влади боярську верхівку, роздаючи їй посади та маєтки. До того ж значним джерелом збагачення галицького боярства була торгівля сіллю. Загалом політична ситуація протягом правління Ростиславичів забезпечувала панівне становище боярства, яке могло дозволити собі утримання навіть власних бойових дружин.

Об'єднання Галичини проходило за князя Володимирка (1124-1153 рр.), а розквіту Галицьке князівство сягнуло за його сина Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.). Тоді будуються нові міста, фортеці. Успішними були походи Ярослава проти зовнішніх ворогів. Так, у 1183 р. він взяв у полон 12 половецьких ханів. Після смерті Ярослава Осмомисла (1187 р.) галицький стіл посів його позашлюбний син Олег. Проте галичани повстали проти нього на користь законного правителя - старшого сина Ярослава - Володимира. Бояри, невдоволені його правлінням, намагалися запросити на князівство волинського князя Романа Мстиславича. Проте Володимир Ярославич, спираючись на підтримку німецького князя Фридріха Барбаросси і польського короля Казимира, повернув собі князівський стіл.

Після смерті останнього Ростиславича - Володимира (1199 р.) Роман Мстиславич, спираючись на дружинників, міщан і частину боярства, об'єднав галицькі та волинські землі в єдине князівство, яке поступово стає спадкоємцем Києва.Формуючи централізовану державу, Роман Мстиславич рішуче виступив проти опозиційного йому галицького боярства. Здійснивши успішні походи проти Литви, Польщі, Угорщини, половців, Роман Мстиславич підніс міжнародний авторитет держави. У 1202- 1203 рр. він поширює свою владу на Київщину та Переяславщину. В 1205 р. під час війни з Польщею Роман Мстиславич потрапив у засідку і загинув. Після цього потужне державне утворення фактично розпадається.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат