Шпаргалки з історії України
Жорстоко і люто розправилася з повстанцями Поль¬ща. Лише в містечку Кодні (поблизу Житомира) поляки знищили 3 тис. осіб. І. Ґонту після жахливих тортур (здер¬то смуги шкіри) було порубано на частини, а його голову прибито до воріт Могилева. Що стосується гайдамаків - підданих Росії, то їхнє покарання мало характер демонс¬трації. Росія мусила переконати турків і поляків у своїй непричетності до виникнення Коліївщини. Саме тому час¬тина вироків гайдамакам була здійснена або ж на польсь¬кій території, або на турецькому кордоні. Водночас, чудо¬во розуміючи, що жорстокі репресії проти повстанців заш¬кодять іміджу Росії в очах українців Правобережжя, ро¬сійський уряд в останній момент замінює М. Залізняку та 250 гайдамакам смертний вирок довічним засланням до .Сибіру.
Росія постійно проводила двозначну політику щодо соціальних рухів на Правобережжі. Це пояснюється тим, що, з одного боку, вона бачила в гайдамаччині засіб дес¬табілізації та ослаблення Польщі, з іншого - не хотіла, щоб цей антифеодальний рух поширився на російську те¬риторію. Стратегічною метою імперської політики Росії було встановлення цілковитого контролю над правобереж¬ними землями, але здійснити ці плани їй вдалося лише наприкінці XVIII ст. Внаслідок другого поділу Польщі (1793) до Росії відійшли Київщина, Східна Волинь, По¬ділля, Брацлавщина, а після третього поділу (1795) під владу російського царя відійшла і Західна Волинь. Неза¬баром на інкорпорованих землях було утворено Київсь¬ку, Подільську та Волинську губернії.
Безумовно, об'єднання в межах однієї держави біль¬шості українських земель (майже 80%), етнічне возз'єд¬нання лівобережних та правобережних українців, понов¬лення позицій у суспільстві православної церкви сприя¬ли консолідації української нації. Однак наприкінці XVIII ст. автономії Лівобережжя не існувало, і тому Пра¬вобережжя з-під влади одного іноземного уряду потрапи¬ло під владу іншого, що не могло забезпечити повноцін¬ний, динамічний розвиток краю.
Отже, після поразки Української революції Правобе¬режжя надовго стало об'єктом територіальної експансії сусідніх держав - Польщі, Росії та Туреччини. Встанов¬лення на початку XVIII ст. контролю Польщі за цим кра¬єм відновило польсько-шляхетські порядки, посилило ре¬лігійний гніт, спричинило нову колонізацію правобереж¬них земель, зростання соціального напруження та виник¬нення гайдамацького руху. Перехід наприкінці XVIII ст. Правобережжя під владу Росії не зняв проблеми інозем¬ного панування для цього краю, він тільки змінив форми та методи експлуатації місцевого населення.
29. Гетьманщина на початку 18 ст. Гетьман Іван Мазепа.
На кінець ХVІІ ст. Лівобережжя перетворилося на центр політичного і культурного життя в Україні. Цей край українці називали Гетьманщиною, а росіяни - Малоросією. Старшина фактично витиснула рядових козаків з вищих посад і відсторонила їх від участі в урядуванні, бажаючи домогтися у царя особливих привілеїв для себе.26 липня 1687 р. козацькою радою на р. Коломак генеральний писар І. Мазепа обирається гетьманом. Тут же підписується нова угода з Москвою - Коломацькі статті: гетьман не мав права змінювати генеральну старшину без дозволу царя, у Батурині розміщувався полк московських стрільців, для захисту від татар на півдні будувалися міста-фортеці (запорожці сприйняли це як зазіхання на їхні привілеї). Разом із тим статті не дозволяли російським воєводам втручатися в українські справи.
Черговий раз автономія України затверджувалася в урізаному обсягові. Окрім цього, за рахунок обмеження гетьманської влади зміцнилися позиції козацької старшини.
І. Мазепа був високоосвіченим політичним діячем. Він знав декілька мов, зібрав багату бібліотеку, ввійшов в історію як великий меценат: за його сприяння було збудовано й відреставровано понад 20 великих Храмів, споруд для Києво-Могилянської колегії та ін.
У проведенні внутрішньої політики новий гетьман спирався на козацьку старшину - роздавав їй землі, впорядкував податки, земельну власність. Намагаючись зміцнити гетьманську владу, І. Мазепа вводить Нову категорію козацької старшини - бунчукових товаришів, цілком залежних від нього.
У зовнішній політиці Мазепа відмовився від орієнтації як на Польщу, так і на Туреччину та Крим. Розраховуючи зберегти автономію і розширити кордони на південь і захід, він проводив Промосковську політику. До того ж гетьман був близьким другом Петра І.
У кінці XVII ст. Мазепа зі своїм військом бере участь у походах Петра І проти Туреччини. Були захоплені фортеці Кізикермен, Ісламкермен. Але у 1700 р. Петро І укладає мир з Туреччиною, починаючи Північну війну зі Швецією за вихід до Балтійського моря. Підписується Константинопольська мирна угода, згідно з якою дніпровські фортеці мали бути ліквідовані. Азов переходив до Росії, але вона не отримувала виходу до Чорного моря.