Шпаргалки з історії України

Проте галицько-волинському князю не вдалося об'єд¬нати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув поблизу польсько містечка Завихоста під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого.

8. Діяльність князів Романа та Данила. Розквіт Галицько-Волинської держави.

II етап (1205-1238) - тимчасовий розпад єдиної дер¬жави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характерними рисами державного життя у цей час були:

- прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпре¬цедентного порушення норм феодального права - оголо¬шення князем боярина Володислава Кормильчича (1213- 1214);

- безперервне втручання у внутрішні справи захід-норуських земель сусідніх держав - Угорщини та Поль¬щі, проявом якого було проголошення «королем Гали¬чини та Володимирі!'» п'ятирічного угорського короле¬вича Калмана (Коломана), одруженого з дворічною поль¬ською княжною Саломеєю (розпочата після цього воєн¬на окупація тривала від 1214 р. до 1219 р.);

- зростаюча монгольська загроза, що вперше заяви¬ла про себе 1223 р. на березі ріки Калки (галицькі та волинські формування входили до коаліції руських кня¬зів);- енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася 1238 р.

III етап (1238-1264) - об'єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом. Відновивши єдність, Галицьке-Волинське князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило розг¬ромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під До-рогочином. Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра. Відчуваючи реальність постійної загрози із Заходу і Схо¬ду, зводить низку міст-замків (Данилів, Кременець, Угро-веськ та ін.).

На початку монгольського нашестя Данила Галиць¬кого не було в князівстві: він перебував в Угорщині та Польщі, де намагався схилити феодальну верхівку цих держав до утворення антимонгольського воєнного союзу.

Коли полчища Батия рушили в Угорщину, Данило повернувся на рідні землі. Тут його чекали не тільки знач¬ні демографічні втрати, руїни та згарища, а й чергове зіткнення зі свавіллям галицьких бояр, які запросили на престол маріонеткового чернігівського княжича Ростис¬лава. Одержавши 1245 р. у битві під галицьким містом Ярославом перемогу над військами Ростислава, Данило знову відновлює єдність Галицько-волинського князівст¬ва. У тому ж 1245 р. князь змушений їхати до Золотої Орди, щоб одержати ярлик на управління землями. Фор¬мально визнавши залежність від хана, Данило намагався тим самим виграти час для збирання сил та підготовки вирішального удару по золотоординцях. Географічна від¬даленість від Орди створювала для цього сприятливі умо¬ви: сюди майже не навідувалися ханські баскаки, тут не проводилися тотальні переписи населення з метою обкла¬дення даниною; головний обов'язок князя полягав лише в наданні хану допоміжних збройних формувань під час його походів на Польщу та Литву.

За цих обставин Данило мав змогу сконцентрувати увагу на посиленні боєздатності, внутрішньому зміцнен¬ні та централізації князівства. Активно укріплялися ста¬рі міста та зводилися фортеці нового типу, розташовані на горбах і з кам'яними стінами; відбулася реорганізація війська: було сформовано піхоту, переозброєно кінноту (особливу увагу зосереджено на важкоозброєній кінноті, ударів якої, як правило, не витримували татари).

Водночас з політикою внутрішнього зміцнення кня¬зівства Данило Галицький у зовнішньополітичній сфері намагається створити антиординську коаліцію. Князь не тільки примирюється, а й налагоджує союзницькі від¬носини зі своїми колишніми ворогами - Польщею, Угор¬щиною та Литвою. Шлюб дочки Данила та володимиро-суздальського князя Андрія Ярославича, молодшого бра¬та Олександра Невського, скріпив воєнний союз двох най-впливовіших руських князів. Ці зовнішньополітичні кро¬ки галицько-волинського князя не привели до утворен¬ня антиординської коаліції. По-перше, основні інтереси західних сусідів Данила були зосереджені на Заході, а не на Сході. По-друге, у 1252 р. Золота Орда завдала спустошливого превентивного удару по Володимиро-Суз-дальському князівству, внаслідок якого князь Андрій втратив свій стіл і втік до Швеції.

Скориставшись скрутним становищем Данила Галиць¬кого, Римський Папа Інокентій IV пообіцяв галицько-волинському князю реальну допомогу в боротьбі з золо-тоординцями та королівську корону за умови укладення унії руської православної церкви з католицькою під пок-ровительством Папи. Намагаючись використати всі сили для боротьби проти іга, Данило погоджується на ці умо¬ви. У 1253 р. в місті Дорогочині відбувається його коро¬нація. У цьому ж році Папа Римський оголошує Хресто¬вий похід проти татар, до участі в якому закликав Поль щу, Чехію, Померанію та Сербію. Проте через низку при¬чин (більшість названих країн були втягнуті в боротьбу за австрійську спадщину, їх роздирали внутрішньополі¬тичні негаразди, не могли вони забезпечити й кількісної переваги над військовими формуваннями монголів) пла¬ни ще одного хрестового походу так і залишилися нездій¬сненими. Не відчувши реальної допомоги з боку папської курії, Данило розриває угоду з Ватиканом і вступає у відкриту збройну боротьбу із Золотою Ордою.