Шпаргалки з історії України
Україна на початку XX ст. була складовою частиною двох імперій Ро¬сійської, до якої входили землі на схід від р. Збруч, та Австро-Угорської, до якої відійшли Галичина, Буковина та Закарпаття. У Росії проживало по¬над 20 млн. українців, у Галичині - 3 млн., на Закарпатті - 0,5 млн., а в Бу¬ковині - 300 тис.У Східній Україні промисловість і сільське господарство розвивалося досить високими темпами. Важливими центрами промислового розвитку стали Донбас та Придніпров'я. Виникли нові промислові міста - Юзівка, пролетаризувалися старі - Катеринослав, Херсон, Миколаїв, Нікополь, Кривий Ріг, Одеса Сотні тисяч переселенців із Росії в пошуках кращої долі йшли на південь та схід України. Значною була частка іноземного капіталу в металургійній, машинобудівній, гірничій промисловості. На півдні України виникали значні промислові об'єднання, пов'язані з розвитком металургій¬ного, цукрового, машинобудівного, вугільного, рудного, суднобудівного ви¬робництв тощо. Серйозні зміни відбувалися у фінансово-кредитній справі. Постійно розширювалася мережа банків. Швидкими темпами формувався новий клас - буржуазія. З'являлися відомі далеко за межами України про¬мисловці, фінансисти. Один із них - Михайло Терещенко - не тільки пере¬творив цукровиробництво на одну з найбільш важливих галузей сільського господарства, став відомим банкіром і промисловцем, а й виділяв чималі кошти на розвиток української культури.
Тогочасне сільське господарство України визначалося багатоукладніс¬тю. Тут продовжували існувати поміщицькі латифундії, і в той же час було багато дрібних селянських господарств. На Правобережжі та Півдні швид¬кими темпами розвивалися господарства, які різнилися між собою розмі¬рами землі, обсягом виробництва тощо. Разом із тим в Україні були тисячі безземельних селян. Це в поєднанні з іншими вадами процесу розбудови ринкових відносин, зокрема з безробіттям у містах, створювало гостру со¬ціальну напругу, було соціально-економічним підґрунтям для серйозних класових конфліктів.
Важливою складовою суспільного життя в Україні початку XX ст. був національний рух. Поряд із традиційними засадами, на яких він розвивався і раніше, з'явилося й чимало нових рис. Активно розгортався процес ство¬рення українських політичних партій. Посилилася земсько-ліберальна опо¬зиція владі. Рух поступово набирав загальнонаціонального характеру, де¬далі більшою мірою ставав не лише культурно-освітнім, а й насамперед політичним.
42.Активізація національно-визвольного руху в Україні на початку 20 ст.
43.Українські партії на початку 20 ст., їх програми, стратегія, тактика.
На противагу антинародній колонізаторській політиці російського цари¬зму на поч XX ст. розгорнулася масова політична боротьба. У національ¬но-визвольному русі зросла роль трудового населення. Продовжувала культурницьку діяльність українська інтелігенція. Вона намагалася легаль¬не, з дозволу царських властей розвивати національну освіту й культуру.
Активізація громадсько-політичного життя в Україні на поч. XX ст. створила ґрунт для переростання культурно-освітнього громадівського ру¬ху в національно-визвольний. Велику роль у цьому відіграло створення українських політичних партій. Ще 1897 р. виникає Українська загальна ор¬ганізація, до якої увійшло бл. 20 громад, значна кількість студентських гур¬тків і окремих діячів. У 1900 р. з ініціативи групи харківських активістів культурницького і студентського руху: Д.Антоновича, П.Андріевського, М.Русова, Л.Маціевича, Б.Камінського та ін. була створена Революційна українська партія (РУП). Фактично її маніфестом стала виголошена М.Міхновським промова «Самостійна Україна», де було виразно сформу¬льовано ідеали українського самостійництва на радикалістських засадах, для яких характерними є безкомпромісність, рішучість, глибоке усвідом¬лення трагічної долі народу, позбавленого свого історичного шляху розвит¬ку, державницьких засад і прагнення поліпшити цю долю нагальними полі¬тичними засобами. З 1903 р. фактичним керівником РУП став М.Порш. Ру-півці поширювали відозви, листівки, прокламації, в яких проповідували в основному мирні форми дій.
У 1902 р від РУП відкололася Українська народна партія (УНП) -організація націоналістичного напрямку, яку очолював Махновський. Так званих «10 заповідей» партії проголошували самостійну демократичну ре¬спубліку, шанування української мови, традицій. Після 1907 р. діяльність НУП занепала.
У грудні 1904 р. з РУП вийшла і створила Українську соціал-демо-кратичну спілку (УСДС) група, яку очолював М.Меленевський. Вона нама¬галася перетворити партію на автономну організацій Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), що об'єднувала б усіх робітників України, незалежно від національної, належності.
Члени РУП, які залишилися після виходу з неї «Спілки», у грудні 1905 р. на своєму з'їзді перейменували РУП в Українську соціал-демократмч-ну робітничу партію (УСДРП). її лідерами стали В.Винниченко, С Петлю¬ра, М.Порш, Л.Юркевич та ін. УСДРП виступала за автономію України в складі Російської держави, проповідувала поділ соціал-демократичних партій за національною ознакою. Вона проголосила себе представником «українського пролетаріату».Напередодні революції 1905 р, в Українґактивізувалися ліберальні си¬ли. 1904 р. вони створили в Києві Українську демократичну партію (УДП). її лідерами були О.Лотоцький, Є.Тимченко, Є.Чикаленко. Восени 1904 р. окремі члени УДП, які вийшли з неї, поклали початок новій - Укра¬їнській радикальній партії (УРП). її лідерами стали Б.Грінченко і С.Єф-ремов.