Шпаргалки з історії України

> ліквідація великих поміщицьких, державних і церковних госпо¬дарств. На їх місці утворювались радгоспи, комуни, артілі;

^ встановлювалась державна монополія на найважливіші продовольчі

товари.

На всій території України вводилася продовольча розкладка: усе зерно, крім необхідного для прожиття мінімуму, селяни повинні були здавати держа¬ві за встановленими державою цінами. Заборонялася торгівля продуктами харчування. Усі ці заходи запроваджувались декретом Всеукраїнського Цент¬рального Виконавчого Комітету 12 квітня 1919 р.

У містах було введено систему пайків, які розподілялися за «класовим принципом»: більше - вищим чиновникам апарату, червоноармійцям, робіт никам військових підприємств, майже нічого - так званим нетрудовим еле¬ментам і членам їх сімей. Таким чином зникали матеріальні стимули праці, функціонування народного господарства, вводилась мілітаризація виробницт¬ва. Робітників, які кидали роботу, оголошували злочинцями.

У промислових центрах формувалися продовольчі загони, які проводили хлібозаготівлі по селах. Росія потребувала продовольства, і Ленін оголосив «хрестовий похід за хлібом», маючи на увазі насамперед Україну. Хлібозаготі¬вля в Україні відбувалася з величезними труднощами, кожний заготовлений пуд хліба був окроплений кров'ю.

Запровадження в Україні «воєнного комунізму» супроводжувалось різ¬ким звуженням суверенітету України. Під прикриттям так званого «воєнно-політичного союзу братських республік» російському центру передавалися головні важелі в управлінні українською економікою. Російські чиновники зневажливо ставились до українських звичаїв, мови та культури. Щоб приду¬шити опір України, уряд запровадив політику червоного терору. Ця політика була однією з найважливіших складових частин «воєнного комунізму». Були проведені репресії реальних і потенційних противників більшовизму. ;

Становище України на початку 1920 р. було надзвичайно складним. Понад шість років безперервних війн і революцій дорого коштували Україні. Унаслідок збройної боротьби, терору, епідемій і вимушеної еміграції вона втра¬тила 3-^.млн осіб. Промисловість була зруйнована, виробництво скоротилося приблизно в дев'ять разів. Валовий збір зернових становив лише 25% довоєн¬ного. Вартість карбованця порівняно з 1913р. зменшилася у 13 тис. разів.

Утретє повернувшись в Україну, більшовики зробили все для того, щоб ніколи не втратити контроль над нею.

Як і в попередні роки, політичний курс щодо України розроблявся у Москві й враховував перш за все інтереси більшовицького центру. Ці інтереси диктували необхідність уніфікації всіх сторін життя України відповідно до норм, що складались у Російській Федерації, зокрема в її центральних губерні- :ях. У цих губерніях радянська влада існувала безпосередньо з кінця 1917 р., і 1920 рік почався під знаком посилення «воєнно-комуністичної» політики. Яскравим проявом цієї політики стало рішення Раднаркому РРФСР від 29 січня 1920 р. про введення у країні обов'язкової трудової повинності. Органи влади наділялися повноваженнями на свій розсуд залучати громадян до праці, перекидати їх туди, куди вважалося доцільним. Тих, хто ухилявся від вико¬нання розпоряджень, переслідували за законами воєнного часу: ув'язнювали в концтабори, направляли на примусові роботи тощо. Трудова повинність та інші «воєнно-комуністичні» заходи центру, поширювалися на Україну.

Причини катастрофічного стану економіки полягали не лише у воєн¬ній руїні. Значною мірою це був наслідок політики «воєнного комунізму»- :

системи політичних та економічних заходів, яку більшовики застосовували в і

1918-1921рр. (в У країні-з 1919р.).

Формально вся влада в Українській Соціалістичній Радянській Респуб¬ліці належала Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів. Проте реальна роль Рад неухильно знижувалась і зрештою звелася до декоративних функцій. Уся повнота влади зосередилася в руках Центрального комітету Комуністичної Партії (більшовиків) України і Ради Народних Комісарів (уряду) УСРР, склад яких переважно визначався ЦК Російської Комуністичної Партії (більшовиків).