Шпаргалки з історії України

Починається активне відновлення польсько-шляхет¬ських порядків на Правобережжі. Землі регіону знову були поділені на Брацлавське, Волинське, Київське та Поділь¬ське воєводства. Відновивши свою владу над землями Пра¬вобережжя, магнати зрозуміли, що умовою їхнього зба¬гачення є відродження та господарське піднесення краю. Саме тому вони почали створювати в межах своїх воло¬дінь «слободи», у яких селяни на певний час звільнялися від податків. Однак закінчення пільгових років, вимоги раном, протягом року контролювали землі Брацлавщи-ни, Київщини, Східного Поділля. Їм вдалося навіть захо¬пити такі потужні фортеці, як Вінниця, Умань, Летичів, Фастів. Проте до зими 1750 р. цей виступ спільними зу¬силлями польських та російських військ було придушено.

Своєрідним піком гайдамацького руху стало селянсь¬ко-козацьке повстання 1768 р., що отримало назву «Ко¬ліївщина» (від слів «кіл», «колоти», «колій»). Цей на¬родний виступ був зумовлений взаємодією низки причин. Саме того часу панське господарство занепало внаслідок зміни торговельної кон'юнктури: перенесення основного ринку зерна з берегів Балтійського моря на узбережжя Чорного. Нечіткість перспектив розвитку, що запанува¬ла у господарстві Польщі, безумовно, позначилася на вза¬єминах українських селян і польських панів, посиливши соціальне напруження. У Північній Київщині, яка надалі стала базою для розгортання Коліївщини, найменші со¬ціальні утиски, збільшення панщинних тягарів сприйма¬лися як насильство і викликало бурхливу реакцію. Це пояснюється тим, що в цьому регіоні, заселеному пізні¬ше від інших земель Правобережжя, селяни тривалий час були звільнені від панщинних повинностей. До того ж близькість Запорожжя посилювала віру місцевого насе¬лення у власні сили. Загострилася й релігійна ситуація.

Першопоштовхом до розгортання конфлікту став активний наступ уніатів, очолюваних митрополитом Ф. Володкевичем, на права православних на півдні Київ¬щини. Застосування польських військ з метою перетво¬рення православних на уніатів, ув'язнення православних священиків, покарання різками - це далеко не всі фор¬ми і методи, за допомогою яких уніатство намагалося утвердитися в цьому краї. Одним з натхненників бороть¬би за православ'я, енергійним та здібним організатором мас став ігумен Мелхиседек Значко-Яворський. Саме він зумів добитися аудієнції в Катерини II, під час якої вона пообіцяла православним Польщі підтримку та заступниц¬тво. Діючи через дипломатичні канали, російська цари¬ця здійснила свою обіцянку. У 1768 р. польський король С. Понятовський під тиском Росії підписав трактат про формальне зрівняння в правах з католиками віруючих православної та протестантської церков.

Розрахунки Росії, що пішла на такий крок, цілком зрозумілі: послабити Польщу, адже негативну реакцію шляхти на рішення короля та розгортання чвар і проти¬стоянь можна було легко спрогнозувати; зміцнити зв'яз¬ки з православними Правобережжя, а відтак і посилити російський вплив в цьому регіоні; формувати в свідомості українців привабливий імідж Росії як захисниці правос¬лавної релігії.

Як і слід було очікувати, значна частина польської шляхти негативно поставилася до зрівняння в правах ка¬толиків та православних і перейшла до активних дій. Ство¬ривши збройні союзи - конфедерації, вона оголосила «хрестовий похід» проти православних під гаслом захис¬ту католицизму, шляхетських прав і звільнення Польщі з-під російського впливу. Організуючим центром цього руху стала Барська конфедерація (м. Бар на Поділлі). Сіючи смерть серед православних, глумлячись над їхні¬ми святинями, руйнуючи православні монастирі та церк¬ви, конфедерати кривавим смерчем пройшлися Київщи¬ною, Поділлям та Волинню.

Не маючи змоги самотужки вгамувати непокірних маг¬натів, польський уряд звернувся по допомогу до Росії. На Правобережжя для боротьби з конфедератами вступає російське військо на чолі з генералом М. Кречетниковим. Місцеве українське населення сприйняло появу російсь¬ких збройних формувань як допомогу в боротьбі проти офіційної польської влади. Блискавично набула поширен¬ня чутка про те, що нібито Катерина II видала «Золоту грамоту», в якій закликала селян до боротьби з польсь¬кою шляхтою. Всі ці обставини сприяли розгортанню та поглибленню селянсько-козацького виступу на Правобе¬режжі.Навесні 1768 р. запорожець М. Залізняк сформував під Чигирином повстанський загін, його ядром були за¬порожці, навколо яких об'єдналися тисячі селян. На бік повсталих перейшов уманський сотник І. Гонта зі своїми козаками. Повстанці взяли Умань - міцну фортецю, одну з опорних точок польської шляхти в цьому регіоні, що стало переломним моментом у розгортанні Коліївщини. Ця перемога робила досить реальною перспективу роз¬ростання гайдамацького руху як у західному, так і в схід¬ному напрямках, що означало його поширення не тільки на власне польські землі, а також і на Лівобережжя.

Катерина II чудово розуміла, що в основі Коліївщини лежать не лише національно-визвольні змагання та релі¬гійне протистояння. Важливою складовою цього руху бу¬ла антифеодальна боротьба, і тому попадання на російсь¬кий ґрунт навіть іскри гайдамацького руху спричинили б серйозні соціальні наслідки: російські селяни також могли піднятися проти феодалів. Непокоїла російський уряд й участь у гайдамацькому русі російських селян, міщан і навіть солдатів, які після повернення на батьківщину мог¬ли стати носіями небезпечних для правлячих кіл ідей, організаторами антиурядових акцій. До того ж тактика доброзичливого ставлення до гайдамаків ускладнила ро¬сійсько-турецькі відносини, оскільки повстанці, переслі¬дуючи шляхту і євреїв, перейшли кордон і спалили ту¬рецьке місто Балту. Цей інцидент викликав бурхливий протест турецького султана, кримського хана та молдав¬ського господаря. Причому Туреччина загрожувала на¬віть війною, до якої Росія у той час не була готова. Усі ці фактори зумовили зміну тактики російського уряду сто¬совно гайдамацького руху - після зближення з Поль¬щею Росія розпочинає в другій половині червня 1768 р. каральні акції проти повстанців. Підступно були схопле¬ні М. Залізняк та І. Гонта. Протягом липня-серпня було розгромлено більшість гайдамацьких загонів, але оста¬точно Коліївщина була придушена лише навесні 1769 р.