Шпаргалки з історії України
Сусідська община змінює родову організацію людей. Натомість матріархату постає патріархат. Сьогодні відомі понад 500 неолітичних поселень у басейнах Десни, Дністра, Південного Бугу, Прип'яті.
Енеоліт - перехідна епоха від кам'яного до мідного віку (III-II тис. до н. е. ) - пов'язана раніш за все з корінними змінами у житті людини - опануванням металів. У цей період на території України формуються дві основні групи племен - землероби на Правобережжі і скотарі на півдні та південному заході. Це свідчило про перший суспільний поділ праці. Використовуючи тяглову силу худоби, люди почали збирати більший врожай, що зумовило виникнення надлишків сільськогосподарської продукції, майнової нерівності і обміну продуктами. Поступово виділяється родоплемінна верхівка, яка, привласнюючи результати праці гурту, поступово зосереджувала у своїх руках владу над ним.Найбільш вивченою археологічною культурою цієї епохи є трипільська. Саме в с. Трипілля Київської області київський археолог В.Хвойка віднайшов перше таке поселення. До сьогоднішнього дня відкритими лишаються питання походження трипільців, хронологічних рамок їхньої культури, і, частково, території, яку вони заселяли.
Сучасні археологи визначають приблизні рамки існування трипільської культури початком IV - кінцем III тис. до н. е. Територія, заселена трипільцями пролягала від Словаччини та Румунії до Слобідської України, від Чернігова до Чорного моря. Що стосується походження, то більшість археологів вважають, що основу Трипільської культури, на її ранньому етапі, складали балканські землеробсько-скотарські племена. Трипільці, які поселились на Правобережжі Україні, були фактично найдавнішими хліборобськими племенами. Обробляючи землю дерев'яним плугом з кам'яним або кістяним лемехом, вони вирощували пшеницю, ячмінь, просо. Зерно мололи за допомогою простих кам'яних жорен. Окрім цього, трипільці розводили дрібну рогату худобу, та коней, свиней. Селились трипільці у басейнах річок. На сьогодні археологами вивчено декілька великих поселень (від 10 до 20 тис. мешканців) - Майданецьке, Доброводи, Талянки (на Черкащині). Населення жило у стаціонарних чотирикутних глиняних одно-двоповерхових будинках з кількома кімнатами.
Іноді Трипільську культуру називають Культурою мальованої кераміки - через високий рівень розвитку цього ремесла. Посуд виготовлявся у спеціальних гончарних печах, а потім фарбувався білою, червоною і чорною фарбою характерними візерунками. Окрім цього були знайдені керамічні фігурки людей і тварин, іграшкових макетів житл. Розвивалося ткацтво.
Археологічні знахідки свідчать про зв'язки трипільських племен із Малою Азією, Кавказом.
Розвиток знарядь праці, із сплаву міді і олова - бронзи був головним досягненням цієї епохи, яке зумовило і зміни суспільних відносин. Застосування більш міцного металу - бронзи дало можливість значно вдосконалити транспортні засоби, знаряддя виробництва.
Подальшого розвитку набули різні ремесла - гончарне, каменярське, бронзоплавильне. Відбувається другий суспільний поділ праці - відокремлення ремесла від землеробства. (третій пов'язаний із відокремленням торгівлі). Суспільство поступово переходить від первісного ладу до епохи соціального розшарування. Це не могло не зумовити зіткнення як між племенами, так і всередині племен.
Протягом бронзової доби на території України існувало кілька археологічних культур - Ямна, Зрубна, Культура багатопружкової кераміки, Катакомбна і т. д.
Бронзова епоха на території України була фактично завершальною стадією первісного ладу.
2. Кіммерійці, скіфи, сармати та інші народи на українських землях. Грецька колонія Північного Причорномор’я.
В І тис. до н.е. на території України з'являються перші залізні знаряддя праці. До цього часу вона була заселена різною за походженням людністю. Тут жили, зокрема, пращури слов'ян - місцеві землеробські племена. Згодом на українські землі приходять кочовики. Першими з них були кіммерійці, які належали до іраномовних груп населення. Саме вони першими опанували технологію залізоробного виробництва з болотяних руд. Основна діяльність кіммерійців пов'язана з військовими походами, які сягали країн Малої та Передньої Азії. Мобільні вершники, озброєні залізною зброєю, ці завойовники були значною військовою потугою. Кіммерійці не мали постійних осель. Вони об'єднувалися у племена, а ті, в свою чергу, у союз племен на чолі з вождем.
Наприкінці VII ст. до н.е. кіммерійців витиснули іраномовні племена скіфів, які мали чисельну перевагу, були краще зорганізовані та військово вишколені. Очолювали племена скіфів царі з необмеженою владою.