Шпаргалки з історії України
Норми наділу встановлювалися різні, залежно від місцевості та якості землі. Вона надавалася общині або селянському двору (подвірне госпо¬дарство) - за числом «ревізьких душ», які мали право на наділи. Однак поміщики відрізали в селян землі й приточували до своїх володінь. З ме¬тою збереження за собою кращих земель вони міняли попередні селянські наділи на гірші. Щоправда, царський уряд пом'якшив умови селянської ре¬форми на Правобережжі, де було збільшено селянські земельні наділи на 20% і зменшено розмір викупу.
Внаслідок половинчастості й обмеженості реформи та її непослідовно¬го запровадження майже 94% селянських сімей мали наділи до 5 десятин, що було значно менше норми середнього прожиткового мінімуму. До 1907 р. селяни в результаті викупної операції виплатили понад 1,5 млрд. крб,, що в декілька разів перевищувало ринкову вартість землі. У листопаді 1866 р. всі землі й угіддя державних селян, які становили в Україні 50% се¬лянства, закріплювалися за ними в безстрокове общинне чи подвірне ко¬ристування. За ці наділи вони щороку вносили до державної скарбниці об¬рочний податок, Реформа 1861 р. зумовила процес витіснення дворянського землево¬лодіння буржуазним. Дворянська земля переходила до рук купців, замож¬них селян і представників інших станів. Тоді ж спостерігався посилений процес товаризації поміщицьких і заможних селянських господарств, чіткі¬шою стада спеціалізація окремих районів України. Чимраз інтенсивніше використовували найману працю та машини. Наприкінці XIX ст. у капіталі¬зованих поміщицьких і курдських господарствах застосовувалася праця 425 тис. постійних сільськогосподарських робітників. Все це разом із роз¬ширенням посівних площ зумовило підвищення врожайності.
Наслідком реформи 1861 р. стало й подальше розшарування селянст¬ва. До сільської буржуазії належало 448 тис. дворів (5 млн. осіб), що зосе¬реджували майже 40% всіх надільних і приватних земель. Решту - 550 тис. дворів (5-6 млн. осіб) становили середняки, які були власниками четвертої частини надільних земель. Частина селян, які розорилися, йшла до госпо¬дарств поміщиків, заможних селян і в промисловість.Хоча земельні реформи 60-х років були запроваджені кріпосниками, вони мали буржуазний характер і сприяли налагодженню ринкових відно¬син, матеріально-технічному забезпеченню сільськогосподарського вироб¬ництва та піднесенню рівня агротехніки, а отже, й зростанню врожайності.
40.Реформи в Російській імперії в 60 - 70-х рр. 19 ст. та впровадження на Україні.
У середині XIX ст. розпад кріпосницько-феодальної системи господар¬ства прискорився. Малопродуктивна кріпосна праця зумовлювала невисоку її продуктивність, стримувала впровадження у виробництво досягнень нау¬ки і техніки, породила нестачу продовольства. Повсюдно множилися соці¬альні конфлікти.
Кримська війна 1853-1856 рр. продемонструвала економічну відста¬лість, воєнну нездатність Російської імперії, виснажувала українські землі, що були основним джерелом постачання царської армії всім необхідним і поповнення її солдатами. Росія зазнала ганебної поразки, яка прискорила назрівання революційної ситуації.
Новий російський цар Олександр II ЗО березня 1856 р. проголосив курс на проведення реформ. У кожній губернії було створено комітети з розробки проектів реформ, які мала потім узагальнити Головна комісія в Петербурзі. До складу останньої увійшло чимало українських дворян, у то¬му числі Г.Ґалаган, В.Тарновський та інші.
19 лютого 1861 р. Олександр II підписав «Маніфест» про скасування кріпосництва і «Положення про селян, звільнених від кріпосної залеж¬ності». Селяни-кріпаки, що доти були власністю поміщиків, отримували особисту свободу. За садиби й польові наділи вони мали вносити викуп. Селянам дозволялося без сплати мита торгувати, відкривати фабрики та різні промисли, підприємства, займатися ремеслом за місцем проживання, вступати до гільдій і торговельних організацій.
Норми наділу встановлювалися різні, залежно від місцевості та якості землі. Вона надавалася общині або селянському двору (подвірне госпо¬дарство) - за числом «ревізьких душ», які мали право на наділи. Однак поміщики відрізали в селян землі й приточували до своїх володінь. З ме¬тою збереження за собою кращих земель вони міняли попередні селянські наділи на гірші. Щоправда, царський уряд пом'якшив умови селянської ре¬форми на Правобережжі, де було збільшено селянські земельні наділи на 20% і зменшено розмір викупу.
Внаслідок половинчастості й обмеженості реформи та її непослідовно¬го запровадження майже 94% селянських сімей мали наділи до 5 десятин, що було значно менше норми середнього прожиткового мінімуму. До 1907 р. селяни в результаті викупної операції виплатили понад 1,5 млрд. крб,, що в декілька разів перевищувало ринкову вартість землі. У листопаді 1866 р. всі землі й угіддя державних селян, які становили в Україні 50% се¬лянства, закріплювалися за ними в безстрокове общинне чи подвірне ко¬ристування. За ці наділи вони щороку вносили до державної скарбниці об¬рочний податок, Реформа 1861 р. зумовила процес витіснення дворянського землево¬лодіння буржуазним. Дворянська земля переходила до рук купців, замож¬них селян і представників інших станів. Тоді ж спостерігався посилений процес товаризації поміщицьких і заможних селянських господарств, чіткі¬шою стада спеціалізація окремих районів України. Чимраз інтенсивніше використовували найману працю та машини. Наприкінці XIX ст. у капіталі¬зованих поміщицьких і курдських господарствах застосовувалася праця 425 тис. постійних сільськогосподарських робітників. Все це разом із роз¬ширенням посівних площ зумовило підвищення врожайності.