Теорія міжнародної економіки як складова загальної економічної теорії

Країни — одержувачі іноземної технології найчастіше регулюють її ввіз тільки по розуміннях законності і правопорядку, забороняючи увіз визначених видів технології, що небезпечні для суспільства. Найчастіше рівень загального технологічного розвитку країни, що прагне придбати іноземну технологію, сам по собі може виявитися перешкодою на шляху її

передачі. Соціальні, культурні розходження, розриви в загальноосвітньому рівні між країнами, що не дозволяють працівникам з менш розвитих країн освоїти і застосовувати новітню технологію, розходження в підходах до керування і впровадження технологій також можуть перешкоджати її міжнародному рухові. Звичайно державному контролеві в тих або інших формах підлягає ввіз технології виробництва зброї, хімічних товарів, наркотиків, спиртних напоїв.

Отже, кожна країна прагне удержати передову технологію в національних рамках шляхом накладення явних і схованих заборон або обмежень на її вивіз, розуміючи, що забезпеченість нею є головною опорою в конкурентній боротьбі на світовому ринку. По розуміннях національної безпеки, політичним і ідеологічним мотивам контролюється передача військової технології і технології «подвійного призначення». Багато країн обмежують імпорт технології з метою обмеження іноземної конкуренції і збереження робочих місць.

43, 44. Суть і структура міжнародної валютної системи.

Міжнародні валютні відносини — це сукупність грошових відносин, які опосередкову¬ють рух товарів і факторів виробництва між країнами та формують само¬стійну міжнародну фінансову сферу. Міжнародні валютні відносини пов'язані з функціонуванням грошей як світового інструменту, який обслуговує міжнародну торгівлю, міжнародний рух факторів виробництва, туризм тощо.Міжнародна валютна система охоплює всю міжнародну економіку, її головними елементами є національні та колективні (наднаціональні) валюти, міжнародні платіжні активи, механізм валютних паритетів і валютних курсів, умови взаємної конвертованості валют, міжнародні валютні ринки, міжна¬родні банківські та валютно-фінансові установи, міждержавні організації, що здійснюють валютне регулювання. Міжнародна валютна система регулюєть¬ся нормами національного та міжнародного права, зафіксованими в держав¬них, міждержавних та міжнародних правових актах.

МВС охоплює свю економіку і має такі елементи:1) національні та колектині валютні одиниці, 2) міжнародні платіжні активи, 3) механізм валютних курсів, 4) умови взаємної конветрованості валюти, 5) си-ма міжн. Розрахунків, 6) міжбанківські та валютно-фін. Установи.

Етапи розвитку міжнародної валютної системи. Розвиток міжнародної валютної системи відображає основні етапи еволюції національних економік та міжнародної економіки в цілому. На основі такого взаємозв'язку періо¬дично виникає невідповідність принципів її функціонування сучасним по¬требам міжнародних економічних відносин. Долаючи цю невідповідність, міжнародна валютна система пройшла в своєму розвитку чотири основні етапи.

Паризька валютна система. Стихійно склалася у XIX ст., а юридичне була оформлена міждержавною угодою на Міжнародній конференції в Па¬рижі у 1867 р. Згідно з цією угодою золото визнавалось єдиною формою світо-вих грошей. На цьому етапі валюти ряду країн вільно обмінювались на золо¬то на внутрішніх ринках своїх країн. Характерні риси Паризької валютної системи:

• основою системи виступав золотомонетний стандарт; • валютні одиниці країн-учасниць мали чітко визначений вміст золота і були конвертованими в золото; • золото вільно експортувалось та імпортувалось, продавалось на міжна¬родних ринках, а золоті зливки могли вільно обмінюватися на монети; • підтримувалось жорстке співвідношення між національним золотим запасом і внутрішньою пропозицією грошей; • діяв режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих точок.

Золотий стандарт — це міжнародна валютна система, що ґрунтувалась на офіційному закріпленні країною золотого вмісту національної валютної одиниці із зобов'язанням центрального банку купувати та продавати націо¬нальну валюту в обмін на золото.

Оскільки золотий вміст кожної валюти був фіксованим, то й валютні кур¬си також були фіксованими, що мало назву монетного паритету. Валют¬ний курс в цих умовах міг змінюватись лише в обмежених рамках між золо-тими точками. Валютний курс, починаючи з якого боржники були схильні розраховуватись за міжнародними зобов'язаннями золотом, а не іноземними валютами, називається золотою точкою вивозу. Так само можна визначити і золоту точку ввозу, починаючи з якої для власників іноземної валюти має сенс обертати свою валюту в золото за кордоном для здійснення розрахунків. Класичний механізм золотих точок діяв за умови вільної купівлі-продажу золота та відсутності обмежень на його вивіз. Золоті точки визначалися шля¬хом коригування паритету національної валюти на величину транспортних і страхових витрат, пов'язаних з матеріальним трансфертом золота.