Теорія міжнародної економіки як складова загальної економічної теорії
В суч. теорії і практиці за рівнем зовнішньоек. зв’язків країни поділяються на країни з відкритою і закритою ек-кою.
13. Теорія співвідношення факторів виробництва. Парадокс ЛеонтьєваУ середині 20-х рр шведські економісти Хекшер та Олін розробили теорію спаввідношення ф-рів в-ва(ТСФВ), яка отримала назву теорії Х-О. Вони доповнили трудову теорію вартості положеннями про те, що у ств вартості беруть участь крім праці і інші ф-ри в-ва (земля, капітал). Згодом положення теорії Х-О було математично підкріплено Самуельсоном. Він припускв, що 1) існують 2 країни, 2 ф-ри в-ва, 2 товари (2х2х2) 2) пропозиція ф-рів в-ва у кожній країні фіксована та їх переміщення можливе між секторами всередині країни, але не між країнами 3) країни відрізняються одна від одної лише забезпеченістю ф-ми в-ва 4) в обох країнах технологія така, що забезпечується незмінний ефект масштабу. Найбільш важливими припущеннями теорії співвідношення ф-рів в-ва є різноманітна фактороінтенсивність окремих товарів (1 товар –працемісткий, 2 –капіталомісткий) та факторонасиченість окремих країн ( в одній країні капіталу відносно більше, ніж у іншій)
Фактороінтенсивністъ — показник, що визначає відносні витрати факторів виробництва на створення визначеного товару.
Факторонасиченістъ — показник, що визначає відносну забезпеченість країни факторами виробництва.
Зміст теорії Х-О.: Товари які потребують для свого в-ва значних затрат (надлишкових ф-рів в-ва) та невеликих затрат ) дефіцитних ф-рів) експортуються в обмін на товари, які продукуються з використанням ф-рів в оберненій пропорції.. Тобто експортуються надлишкові ф-ри в-ва та імпортуються дефіцитні.Продукт вважається працемістким, якщо частка затрат на робочу силу в його вартості більша, ніж у вартості інших продуктів. Країна вважається у надлишку наділеною робочою силою, якщо співвідношення між її к-стю та рештою ф-рів у неї найбільше, ніж у решти країн світу. Теорема Хекшера—Олина — кожна країна експортує ті фактороинтенсивн товари, для виробництва яких вона має відносно надлишкові фактори виробництва, і імпортує ті товари, для виробництва яких вона випробує відносний недолік факторів виробництва
Парадокс Леонтьєва
В 1953 році було виконано найбільш відоме дослідження американським ученим російського походження Василем Леонтьевим, який шляхом декількох емпіричних тестів показав, що умови теорії Хекшера-Олина на практиці не дотримуються. Після Другої світової війни США вважалися однієї із самих багатих і капиталонасыщенных країн з відносно високим у порівнянні з іншими державами рівнем оплати праці, тому відповідно до теорії вони повинні були експортувати капіталомісткі товари. Щоб перевірити цю гіпотезу, Леонтьев підрахував, скільки потрібно капіталу і робочої сили, щоб зробити товари для експорту вартістю 1 млн. дол. і товари також вартістю 1 млн. дол., що прямо конкурують з імпортними товарами. Для кожної галузі промисловості він розрахував витрати капіталу і праці на одиницю товару, причому не обмежувався тільки готовою продукцією, такий як автомобілі, але і робив відповідні розрахунки для проміжної продукції (сталь, скло, гума). Потім, використовувавши структуру експорту США в 1947 році, він обчислив співвідношення витрат капіталу і праці, необхідне для виробництва експортних товарів на 1 млн. дол. За структурою імпорту США в тому ж році, з якої він виключив товари, що у країні не вироблялися, Леонтьев обчислив співвідношення капіталу і праці, необхідне для виробництва американських товарів, що могли б прямо замістити імпортні.
Фактично він порівняв співвідношення капіталу і праці, необхідне для виробництва одиниці американського імпорту (K/L)ім , зі співвідношенням капиталу і праці, необхідних для виробництва одиниці американського експорту (K/L)х. Відповідно до цього співвідношення, що отримало назву «статистики Леонтьева» , країна може вважатися капиталонасыченою, якщо:
Країна може вважатися праценасиченою, якщо:
Леонтьев очікував, що відповідно до теорії Хекшера-Олина розрахунки покажуть, що експортні американські товари вимагають більше капіталу на один зайнятого, чим американські товари, що прямо заміщають імпорт (фактично американський імпорт). Результат, однак, виявився прямо протилежним: капиталоемкость американського імпорту на 30% перевершувала експорт, що означало, що США зовсім не є капиталоизбыточной країною, а, навпроти, трудоизбыточной, що ніяк не вписувалося в існуючі представлення.
Порахувавши, що, видимо, Друга світова війна внесла сильні перекручування в статистичні дані, Леонтьев повторив розрахунки для 1951 року. Американський імпорт знову виявився більш капіталомістким у порівнянні з експортом, правда тільки на 6%. Послідовники Леонтьева перерахували усі для 1962 року. Результат виявився аналогічним. Ці результати ввійшли в історію економічної науки за назвою «парадокс Леонтьева».