Суспільно-політичне становище Наддніпрянської України у ХІХ ст

лося на повне рабство. Він утратив свої права, ніби перестав існу-

вати для уряду і перетворився на «інвентар», власність дідича,

який міг робити з ним усе, що хотів: перевести на інше місце, про-

дати з землею чи без землі, з родиною чи окремо, обміняти, «за

продерзосгі» заслати на Сибір.

Дідич був суддею кріпака, і навіть міг судити справи між кріпа-

ком і сторонньою особою. Дідич розпоряджався особистими спра-

вами кріпака: міг заборонити його шлюб або примусити одружи-

тися за своїм вибором, міг відірвати дітей від батьків і взяти для

власної обслуги або віддати «в науку» до кухаря, чоботаря, кравця,

маляра. Найстрашнішим було для кріпака переведення до пан-

ського двору в ролі служника, льокая, покоївки, стайничого, маш-

галера, а до двору великого пана — в .ролі «артиста» театру. Такі

кріпаки втрачали своє господарство, землю і жили на утриманні

пана в повній від нього залежності. Дідичі мали право карати крі-

паків різками, а деякі з них мали навіть свої в'язниці, де вживали

тортур. Звичайно, це не було загальним явищем, але важливе те,

що пани мали право на життя кріпака.

У першій половині XIX ст. дідичі поширюють у своїх маєтках

різного роду промислові підприємства, мануфактури, заводи і пере-

водять до них селян, відриваючи їх цілком від ріллі, або використо-

вуючи лише в осінніх та зимових місяцях.У першій половині XIX ст. умови господарства змінилися.

У XVIII ст. орали тяжким плугом, який тягли три пари волів. Дідич

був заінтересований в тому, щоб його селянські родини були за-

можні і могли виставляти по три пари волів. У XIX ст. починають