Суспільно-політичне становище Наддніпрянської України у ХІХ ст

нута на видавання книжок для народу, підручників, а також — на

заснування шкіл. Засновуваній й так звані «недільні школи», для

дорослих. Багато студентів відмовлялося від кращої кар'єри і йшло

працювати на селі як учителі. Це був початок «ходження в народ»,

що набуло згодом масового характеру.

Не зважаючи на цілком мирні завдання, що їх ставили собі ін-

телігенти, вони викликали підозру збоку дідичів та царської адмі-

ністрації, зокрема на Правобережжі.

На початку 1870-их років у загальній політиці російського уряду

почалася деяка зміна: суворий режим 1860-их років трохи пом'як-

шав — і український рух оживився з новою силою. Отже, мав ра-

цію М. Костомаров, який писав московському слов'янофілові Акса-

кову: «Иа дні душіт кожного думаючого й недурного українця сплять

Виговський, Дорошенко й Мазепа — і прокинуться, коли настане

слушний час.» І дійсно, як тільки з'являлась нагода — збиралися

українські діячі і український рух оживав. Дуже важливе те, що

з бігом часу до українського руху приєднувалося щораз більше но-

вих людей, зокрема селян. Це свідчить про те, що з шляхетського,

яким він був на печатку XIX ст., цей рух ставав всенароднім.

На початку 1870-их років Київ став культурною столицею Укра-

їни, де скупчувалися інтелектуальні сили. В 1874 році з «Старої

Громади» вийшла ініціятива заснувати українське наукове това-

риство під назвою «Південно-Західній Відділ Російського Геогра-

фічного Товариства». Воно повело інтенсивну працю над вивченням

України, її етнографії, історії, мови, економіки. Наслідком цієї праці