Суспільно-політичне становище Наддніпрянської України у ХІХ ст

більша III гільдію і в рідких випадках П. У значних містах українців-

купців переселяли з центру міста на «окраїну».

У Києві закладено початки тих купецьких «династій», які три-

мали торгівлю в своїх руках до революції 1917-го року (Дєгтярьови,

Масалітинови, Лучинські, Фоломіни та ін.).

Поволі торгівля переходила до рук російських купців. На яр-

марках щораз більше з'являлося російських товарів. Привозили

крам із Москви, Московської, ВолодимирськоЇ, Костромської. Ниж-

ньоновгородської, Воронізької, Орловської, Калузької, Тульської

губерній,

Інше становище займали міста Південної України: Одеса здо-

була «порто-франко» — право безмитної торгівлі й залишилася

космополітичним містом, де торгували, крім українців, росіяни

поляки, греки, вірмени, жиди, французи, болгари і т. д."

Цілком відмінний характер мали міста і містечка Правобережної

України, де переважали жиди, за ними — поляки і найменше було

українців. У цьому відношенні Правобережжя мало вийнятково

становище. І тут заходи російського уряду в справі русифікації

міст зустрічали спротив.

в) Селяни. Кількість державних селян різних категорій

значно зменшилася. Павло 1 роздав поміщикам Лівобережної Укра-

їни 150.000 селян (із загальної кількости 600.000, яку роздав по всій

імперії), а 1796 року поширив кріпацтво на Південну Україну. Відтоді становище поміщицьких селян значно погіршало. Те, шо в

XVIII ст., після 1783 року, з юридичного погляду було прикріплен-

ням селянина до землі, з якої він не міг відійти, в XIX ст. оберну-