Суспільно-політичне становище Наддніпрянської України у ХІХ ст

були: проф. І. Лучицький, родина Дорошенків, В. Тарновський,

О. Русов (земський статистик), І. Шраг, Б. Грінченко, В. Самійлен-

ко, М. Коцюбинський, О. Лашкевич та сотні інших. Земську ро-

боту головним чином вели середні землевласники-дворяни, серед

яких наприкінці XIX ст. було багато революційне настроєних свідо-

мих українців. Кращий історик земств, Б. Веселовський,"" підкрес-

лив, що «тут не було місця для злісної боротьби кляс».

Не можна випускати з ока, що найбільші податки на земство

платили великі землевласники, бо податки, як згадано вище, йшли

з десятини, але користь від земських установ мали передусім се-

ляни та дрібні землевласники.

Була ще важлива заслуга земств: вони сприяли піднесенню на-

ціональної свідомосте, а з другого боку — стали тією школою, яка

привчала людність до самоуправління. З початком революції це ви-

разно виявилося, бо саме з земських установ вийшло багато гро-

мадських і політичних діячів.

В 1864-му році земства були засновані тільки на Лівобережній

та Південній Україні. На Правобережжі, яке тількищо пережило

польське повстання, земства поширились щойно в 1911 році, бо

уряд боявся дати можливість польському шляхетству впливати на

самоуправління цього краю. Брак земських установ протягом 37-ми

років негативно відбився на освіті, економіці, а головно на націо-

нальній свідомості населення правобережних губерній.

Останньою реформою була міська — у 1870 році. У містах вста-

новлювалося міські ради — "думи», членів яких обирало все насе-