Суспільно-політичне становище Наддніпрянської України у ХІХ ст

всі привілеї від козаків відібрано, а їх самих привернено до поперед-

нього стану, тобто селянського. З цього приводу знову почався кон-

флікт: новий Малоросійський генерал-губернатор, М. Рєпнін, вима-

гав збереження козацького стану, але міністер внутрішніх справ,

В. Кочубей, настояв на ліквідації козацтва. Про обіцянку князя Я.

Лобанова-Ростовського не було вже мови."

1816 року Аракчеев почав засновувати «військові поселення»,

обертаючи села селян на військові табори з тією різницею, що жов-

ніри жили не в касарнях, а в окремих будинках з своїми родинами.

У військових поселеннях поєднувалось військову муштру з сіль-

ським господарством. Усе життя селянина було під доглядом на-

чальства і регулювалось суворими приписами. Як «на смотр», ішли

селяни на працю; за сигналом орали, косили. Кожен крок був реГ-

ляментований. За наказом начальства селянин одружувався, без

права самому обрати собі наречену. Навіть кількість дітей перед-

бачало начальство. Хлопчиків забирали до шкіл «кантоністів». За

найменшу провину селян жорстоко карали. Життя військових се-

лян було суцільною каторгою.

Військові поселення були розташовані головним чином в Укра-

їні: на Слобожанщині — біля Чугуєва, Білгорода; на Київщині, на

Поділлі, в Херсонській губернії — коло Олександрії, Вознесенськата Єлисаветграду. На початку 1820-их років 375.000 державних селян

обернено на військових селян.

Військові поселення викликали ненависть. У 1817-му році пов-

стали козаки, коли їх повідомили, що перетворюють їх поселення

на військові. Повстання було здушене військовою силою. Року 1821