Суспільно-політичне становище Наддніпрянської України у ХІХ ст

повстали старовіри («старообрядцьі») села Зибки, на Херсонщині, коли його призначили на військове поселення. Це повстання також

було здушене військовою силою.

Року 1819 почалися заворушення в чугуївських військових по-

селеннях; їх підтримали селяни сусідніх сіл. На приборкання пов-

стання приїхав сам Аракчеев і військо з артилерією. Виарештовано

і жорстоко покарано понад 1.000 повстанців; 20 із них померли під

шпіцрутенами, 400 — заслано. Наступного року велике повстання

кибухло в Південній Україні. Рух охопив 250 сіл.

Крім військових поселень повстання вибухали в поміщицьких

селах, внаслідок підсилення визиску селян. У 1822-1824 роках уряд

відповів на повстання «указами», які дозволяли поміщикам заси-

лати селян без суду на Сибір."

Боротьба російського уряду з державницькими або автономними

прагненнями українського народу викликала ще більшу реакцію,

головним носієм якої була колишня старшина — тепер «російське

дворянство».

В кінці ХУШ ст. і на початку XIX ст. на Лівобережній Україні,

серед її шляхетства було чимало гуртків однодумців, які спільно

обговорювали громадські та політичні справи і мріяли про повер-

нення втраченої автономії. Такі гуртки були, як уже згадано, в Нов-

город-Сіверському, в Чернігові, Полтаві, Києві. Були і в декого з ді-

дичів, як в Обухівці у Кайніста, в Понурівці — у Миклашевського

тощо. Велике значення, як культурні осередки, мали Харків з його

університетом та Полтава. У Полтаві була резиденція генерал-гу-

бернатора Малоросійського. Року 1816 призначено на цей пост кня-