Суспільно-політичне становище Наддніпрянської України у ХІХ ст

рекрутів набирали спеціяльні комісії на жереби, по розкладці на

село — залежно від кількости селян. Але пани мали право відда-

вати в солдати будь-кого з-поміж своїх кріпаків. Здача в рекрути

стала одною з найтяжчих кар для селянина, бо служба в армії три-

вала 25 років у тяжких умовах, і мало хто міг витримати тауми довгий

час, а якщо й повертався додому, то здебільшого інвалідом.

Селяни шукали виходу з тяжкого становища у втечі, що, проте,

втратила свій масовий характер у XIX ст.; коли Правобережна

Україна опинилася під владою Росії, а в Південній Україні також

запроваджено кріпацтво. Другим способом вийти з тяжкого станови-

ща були для селян повстання, які в XIX ст. стають щораз часті-

шими й набувають гостріших форм. Бували випадки, коли повста-

вали відразу десятки сіл. 1819 року на Південній Україні, протесту-

ючи проти творення військових поселень, повстало 250 сіл, понад

20.000 селян. Невпинно вибухали повстання то на Слобідській то

на Лівобережній Україні, але найбільшої сили досягли вони в іу-

берніях Київській, Волинській, а особливо Подільській." На По-

діллі повстанським ватажком став Устим Кармелюк, який протягом

25 років керував повстаннями, кілька разів був засланий на Си-

бір, але тікав і повертався додому. Він грабував поміщицькі маєтки,

а здобич роздавав бідним. Року 1835-го його забито, а до суду при-

тягнено 2.700 його спільників. Ім'я Кармелюка оповите в україн-

ському народі славою месника за народні кривди."

Ситуація ставала дедалі заірозливішою, і навіть Микола 1 прий-

шов до висновку, що треба в якийсь спосіб скасувати кріпацтво, але