Іспит з курсу Теорія фінансів

Первинний ринок — це ринок перших і повторних емісій ц.п., на якому здійснюється їхнє початкове розміщення серед інвесторів. Межі первинного ринку обмежуються фактично найпер¬шим актом купівлі-продажу того чи іншого ц.п.. Обіг ц.п. — це прерогатива вто¬ринного ринку.

Біржов. ринок - ринок з найвищ. рівнем орг-ції, що макси¬м. сприяє підвищ. Мобільн. капіталу та форму¬в. реал. ринк. цін на фін. вклади, що пе¬ребув в обігу. Позабіржовий ринок охоплює операції з ц.п. поза біржею. Найчастіше на цьому ринку відбувається пер¬винне розміщення, а також перепродаж ц.п. тих емітентів, які не бажають чи не можуть виставити свої активи на біржу. Цінні папери поділ. на три осн. групи: 1. Пайові ц.п., за якими емітент не бере зобов'я¬зань із поверн. грошових засобів, інвестов у його д-ть, але які свідчать про участь у статутному фонді та наділяють їхніх власників правом на участь в управлінні в-вом і отримання частки майна при ліквідації емітента, 2. Боргові ц.п., за якими емітент несе відп-ть повернути у признач. термін кошти, інвестов. у його д-ть, або які не наділяють їх власн. правом участі в упр. п-вом, 3. Похідні ц.п., мех-м обігу яких пов'яз. з пайовими, борговими ц.п. , іншими інстру¬м чи правами щодо них.Акція — ц.п. без установл. строку обігу, що засвідчує внес. паю до стат. фонду акц. тов-ва. Види акцій: іменні, на пред'явника, без¬платні, привілейовані й прості. Облігація — це ц.п., який посвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього ц.п. в передбачений строк із виплатою %. Облігації різняться від акцій головним чином тим, що їхній власник не є членом акц товариства, а відтак і не має права голосу на зборах акціонерів. Казначейські зобов'язання — це вид ц.п. на пред'явника, які розміщуються серед населення виключно на добровільних засадах і які свідчать про внесення їхнім власни¬ком грошових засобів до бюджету й дають право на отриман¬ня фін доходу. Види — довгострокові (від 5 до 10 р), середньострокові (від 1 до 5 р), коротко¬строкові (до 1 р). Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування коштів. Сертифікати можуть придбати як грома¬дяни, так і підприємці. Власник сертифіката має право на одержання доходу у вигляді процента, розмір якого визна¬чається банком. Вексель — це письмове зобов'язан¬ня позичальника сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя. Види — прос¬ті й переказні. Простий вексель — це письмове зобов'язання, яке позичальник видає кредитору про сплату визначеної суми грошей після настання строку. Переказний вексель є письмо¬вим наказом кредитора позичальникові про сплату йому або кому він укаже визначеної суми грошей після настання стро¬ку. Приватизаційні ц.п. є різновидом держ ц.п.. Вони надаються лише громадянам. Найхарактер¬нішою особливістю випуску приватизаційних паперів в Україні є те, що вони є виключно іменними. Ф'ючерс – це контракт, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов'язання після закінчення певного строку продати клієнтові відповідну кількість фін інструментів за обумовленою ціною. Однак на відміну від опціону розрахунок після закінчення ф'ючерсного контр¬акту є обов'язковим. Інвестиційні сертифікати — це ц.п., що випуска¬ються виключно інвест фондом чи інвест компанією і дають право їх власнику на отримання доходу у вигляді дивідендів. На ринку ц.п. можуть здійснюватися такі види професійної діяльності: 1)торгівля ц.п., 2)депозитарна діяльність — діяльність із надання послуг щодо зберігання ц.п. а також обслугов. угод із ц.п.; 3)розрахунково-клірингова діяльність — діяльність із ви¬значення взаємних зобов'язань щодо угод із ц.п. та розрах. за ними; 4)діяльність з управління ц.п. — діяльність із ведення реєстру власників іменних ц.п. — збір, фіксація, обробка, зберіг та надан¬ня даних, що становлять с-му реєстру власників іменних ц.п., 5)діяльність з орг-ї торгівлі на ринку ц.п. — надання послуг, що безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод із ц.п. на біржовому та організаційно оформленому позабіржовому ринку ц.п. .

58. Ек. суть та роль держ. кредиту (ДК).Держава для фін-ня своїх потреб може мобілізовувати фін. ресурси у формі ДК. У цьому разі вона є позичальником, а нас-ня і підпр. структури, тобто фіз. і юр. особи,- кредитодавцями. ДК має строк повернення і ціну в формі %. ДК буває вн. і зовн. У сфері міжнар. ек. відносин д-ва виступає в ролі як кредитора, так і позичальника. ДК відрізняється від банківського. Він, як правило, викор-ся для покриття дефіциту бюджету, і джерелом його повернення та сплати % є доходи бюджету, а не прибутки від вигідних обсягів кредиту. За своєю ек. сутністю ДК - це форма вторинного перерозподілу ВВП. Його джерелом є вільні кошти нас-ня, п-ств і орг-цій. Викор-ня ДК є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження д-ви. Їхня доцільність при покритті дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фін. становища д-ви, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії. Існування ДК призводить до появи держ. боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань д-ви як внутр, так і зовн, включаючи гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним п-ствам. Держ. борг має ек. обґрунтовані межі. Величина боргу хар-є становище ек-ки та фінансів держави, еф-сть функц-ня її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто податки, то можна стверджувати, що величина боргу-це взяті авансом у населення податки. проте такий висновок не зовсім переконливий. Сама с-ма боргів д-ви зародилася ще у середні віки і нині значно поширилася. Відповідно сама проблема держ. заборгованості привертала увагу як науковців, так і представників урядових структур. Отримуючи кредити, д-ва має змогу використовувати додаткові можливості для свого ек. й соц. р-ку, але в більшості наукових праць 18 і 19 ст держ. борг розглядався як явище негат. Так, А.Сміт наголошував у своїх працях, що зростання держ. боргу може спричинити банкрутство д-ви як позичальника. Мальтус зазначав, що великий державний борг-це ракова пухлина, яка роздирає життя народу і його добробут. Сей порівнював держ. борг із новою зброєю, страшнішою за порох, зброєю, якою д-ва повинна користуватися лише в крайньому разі. Досвід р-ку світової ек-ки підтвердив, що розміри держ. запозичень не завжди призводять до банкрутства д-ви або до її зубожіння. Проте були непоодинокі випадки, коли держ. запозичення сприяли ек. р-ку держав. З'явилися наукові дослідження, в яких держ. кредит визначався як важливий інструмент нової епохи людського р-ку. Батьківщиною ДК вважається Англія. Розквіт ек-ки А-ї, незважаючи на зростання держ. боргу, став прикладом. якого почали наслідувати усі д-ви світу. Наявність держ. боргу не дає уявлення щодо реального фін. становища д-ви. Якщо нестачу коштів у бюджеті д-ва покриває за рах. отриманих позик, то це не можна вважати нормальним явищем. Це свідчення нездорового фін. становища, при якому виникатиме потреба укладати договори на позики, а в кінцевому підсумку - розраховуватися за боргами за рах збільшення податків. Покриття дефіциту бюджету за рах. держ. запозичень не є виправданим. водночас більшість дотримується думки, що розмір держ. боргу не можна обмежувати, тому що на відміну від приватних господарств і корпорацій, які можуть збанкрутувати, уряд не може стати банкрутом. В кожній д-ві розмір держ. боргу необхідно пов'язувати з обсягами ВВП, створеного ек-кою. На сьог. майже кожна д-ва має певний розмір заборгованості. Різниця лише в тому, що не кожна д-ва знаходить шляхи для його своєчасного повернення. Країни, що розвиваються, вирізняються стрімкими темпами зростання заборгованості. Так, їхня заборг-сть із 1970 до сер. 1990-х рр зросла майже в 20 разів. Відбувається зростання зовн заборгованості у світі. На поч. 1996 найб розмір зовн. боргу мала Мексика (125 млрд. дол) і Китай (111 млрд. дол). Значні розміри зовнішн держ. боргу мають також Бразилія, Росія, Індонезія, Іран, Угорщина. Однією з головних хар-к становища боргової залежності країни є співвідношення суми зовн. держ боргу до ВВП. МБРР критичним рівнем цього пок.вважає 80-100%. За даними МВФ, у 1995 сумарний борг щодо ВВП становив у США-69%, у Німеччині-56%, у Франції -51,9%, у Великобр.-46,6%, у Японії-87%, в Італії-126,7%. У більшості країн світу величина держ. боргу регулюється законодавчо. Висновок такий, що проблема полягає насамперед не в розмірах держ. запозичень, а в їхньому використанні. Тому заслуговують на увагу наукові висновки про те, що розмір річних державних запозичень завжди повинен = обсягові кап. вкладень в ек-ку. Залучення додаткових коштів зі світового ринку позикових капіталів має стимулювати ек. зростання д-ви.