ІВАН ТОБІЛЕВИЧ (І. КАРПЕНКО-КАРИЙ) (1845-1907)

Перші п'єси І. Карпенка-Карого, написані на початку 80-х років, засвідчують дві лінії жанрово-тематичного спрямування творчості драматурга. Перша — це соціально-побутова драма «Бурлака» (1883) і сатирична комедія «Підпанки» (1883) в реалістичних тонах, та дру¬га — яскрава історико-романтична драма «Бондарівна» (1884). Кри¬тика відзначала, що ця подвійна орієнтація — «то на театр реаліс¬тично-побутовий, то не театр романтично-побутовий — залишилася у І. Тобілевича на все життя»1. Проте, сприймаючи цю думку в ціло¬му, ми повинні пам'ятати і про певний синкретизм, злиття рис обох напрямків у ранніх творах драматурга. Особливо це стосується п'єси «Бурлака» — першого закінченого драматичного полотна І. Карпен¬ка-Карого, що створювалася протягом тривалого часу і більшою мірою, ніж інші твори, відбила художні шукання молодого автора.

Обравши темою життя українського села, драматург зосередив увагу на двох сутнісних моментах: перший розкриває, як характери й конкретні людські стосунки формуються, детермінуються соціаль¬ними та економічними чинниками, другий — як сильна, непересіч¬на, яскрава особистість може зруйнувати весь усталений хід подій, піднятися над гнітючою буденністю, виявити інші, вищі моральні та етичні погляди.

'Мамонтов Я. Драматургія І. Тобілевича // Тобілевич І. Твори: В 6 т. — К., 1931—Т. 6. — С. 163.

18-Я5

Широта й об'ємність зображуваного матеріалу, заглибленість у са¬му суть життя, в соціальні й економічні підвалини його, як і заклик «твердо, з нараженням своєї особи» стояти за волю і справедливість — усе це дало підстави Франкові назвати п'єсу «найбільш політичною драмою» І. Тобілевича.

Критичний пафос п'єси підкреслювала критика: «В «Бурлаці» зна¬йдемо зародки усього того, чим уславився Карпенко-Карий як дра¬матург, і що дало йому таке поважне в історії нашого драматично¬го письменства місце», — зазначає дослідник. Це насамперед вміння глибоко зазирнути в життя і змалювати суть межилюдських сто¬сунків.

«На безталанні одного виростає щастя другого» — для Карпенка-Карого не трюїзм; він одяг цю думку «в таку кольористу одежу цілої низки глибоко задуманих і розкішно зроблених образів, що прописна, мовляв, істина, афоризм набридлий і нецікавий набрали вигляду справжньої новини, а самому письменникові стали за про¬відну нитку в лабіринті життя, за найголовніший нерв його письмен¬ницької діяльності»1.Добре бачила гостру викривальну спрямованість п'єси і царська цензура. Драма, як зазначалося у висновку цензурного комітету, «не лише неможлива до постанови на сцені, а й підлягає забороні до друку... Зображене в драмі пригноблене становище сільського люду, до крайнощів приниженого й розбещеного, що безкарно обкрадається й знеособлюється, служить наче живим протестом на неспроможності нинішніх міроприємств як у піднесенню рівня народу в моральному й розумовому відношенні, так і до викорінення всіляких зловживань з боку сільської влади, що підточують суспільний добробут»2.

Що ж і як відбувається в п'єсі?

На початку п'єси драматург енергійно, одразу ж вводить читача у саму суть складних і різноманітних подій сільського життя. Уже в першому просторому монолозі Михайла Михайловича (ява II дії пер¬шої) — викладається суть задуманої ним подвійної інтриги: заволо¬діти красивою, але бідною дівчиною, підступно прибравши з дороги її нареченого, сільського парубка Олексу. В цьому монолозі, що, по суті, є внутрішнім (думки вголос, самовикриття персонажа), перед¬бачається весь хід наступних подій, не залишаючи нічого неясного, невизначеного. «Розшифрувавши» буквально з перших слів інтригу і відвівши їй належне місце (поштовху, зав'язки подій), драматург упевнено переносить інтереси глядача в іншу площину, значно глиб¬шу і серйознішу.

'Єфремов С. Карпенко-Карий (їв. Тобілевич): Критично-біографічний нарис. — С. 61—62.

2Карпенко-Карий (І. К. Тобілевич). «Бурлака» // Твори: В 3 т. — К, 1985. — Т. 1. — С. 18—19. Далі, посилаючись на це видання, зазначаємо в дужках лише том і сторінку.

546

Задумана старостою інтрига одразу ж обростає подіями з житт села, що виразно характеризують не так взаємини між персонажа ми, як становище селянства, поведінку різних прошарків населенні Сцена між старшиною, писарем і корчмарем Гершком, що розкри ває «методи» збагачення сільської верхівки за рахунок трудових низії є водночас і нарадою багатих хазяїв про те, як змусити замовчат «бунтівників», які виступали проти них на сході. В стихійних вибу хах обурення селян староста ще не бачить собі загрози, і він, і інц добре знають, як приборкати незадоволених, притиснувши або зовсім задавивши економічно.