ІВАН ТОБІЛЕВИЧ (І. КАРПЕНКО-КАРИЙ) (1845-1907)

Розуміючи необхідність глибоких всебічних знань, разом з ліка¬рем О. Михалевичем створює для єлисаветградської молоді гурток для ознайомлення з усім новим у літературному й культурному житті. «Коли приходила нова книжка «Отечественньїх записок», то збиралися близькі приятелі Івана Карповича і гуртом читали її, починаючи з Щедріна і кінчаючи «Внутренними обозрениями» Єли-сеєва. Багато розмовляли з приводу прочитаного, багато спереча¬лись. Хоч Іван Карпович скінчив тільки «уездное училище», але читанням і розмовами з освіченими людьми він так себе розвив, що робив вражіння зовсім освіченої людини. Він любив говорить, любив робити виводи з життьових фактів, але вмів і слухать. Я раз-у-раз звертав увагу на те, як він слухав, бувало, доктора О. І. Михалеви-ча, під впливом якого ми всі тоді були»3, — згадує Є. Чикаленко.

Наприкінці 70-х років Тобілевич пробує перо як прозаїк. Він пише кілька оповідань, з яких побачило світ лише одне — «Новобранець» (опубліковане в альманасі М. Старицького «Рада» за 1883-й рік під псевдонімом Гнат Карий); перекладає з російської повість «Підлипівці» Ф. Решетникова, «Книжку чеків» Г. Успенського — популярні тоді

іЄф-ремов С. Карпенко-Карий (їв. К. Тобілевич): Критично-біографічний нарис. — С. 21.

гТобілевич С. Життя і творчість І. Тобілевича (Карпенка-Карого). — К., 1957. — С. 531.

3Чикаленко Є. І. К. Тобілевич // Рада. — 1909. — С. 198.

540твори народницької літератури. Вплив народницьких ідей на І. Тобіле¬вича виявився іще в одній екстраваганції. Кожного року, саме в ко¬совицю та в жнива, Тобілевич брав відпустку й вибирався на село. Неподалік Єлисаветграда дружина І. Тобілевича, Надія Карлівна Тар-ковська, дочка місцевого дідича (одруження відбулося 1870 р. — Авгп.), мала шматок землі (потім хутір «Надія»), де Тобілевичі про¬вадили маленьке хазяйство. Ціле літо Іван Карпович працював на землі: ходив за плугом, косив і справляв усі роботи по господарст¬ву, — і робив це не як дилетант, а як справжній хлібороб.

Є. Чикаленко згадував, що такий спосіб життя виник у Тобілеви¬ча під впливом тодішньої народницької літератури, а особливо «Листів з села» Енгельгардта, що справили величезне враження на тодішню молодь і зібрали в Батищево до Енгельгардта та й по інших місцях цілі колонії з інтелігентних хліборобів, так званих тоді «тонконогих». Однією з таких колоній був і хутір Тобілевича; в Надію кожного літа наїздило багато молоді, яка практично вчилась працювати коло хліба. Для самого Тобілевича оті щорічні переїзди «на заробітки» були не тільки інтелігентською забавкою, бо він мріяв на старість літ назавжди осісти на землі і вже заздалегідь привчав себе до тяж¬кої праці хлібороба. Довелось йому таки орати й засівати — тільки інше поле, поле української драматичної літератури і театру.

Отже, екстраваганцій у секретаря поліції було чимало. Не прагнув зрусифікуватися, як це годилося б «казенному чоловікові», а хотів плекати, розвивати українську літературу; не забував про свій се¬лянський корінь; захоплювався театром і літературою; тягнувся до народовольчих ідей. Безперечно, все свідчило про «неблагонадій-ність» цього чиновника і привертало увагу поліції. У жовтні 1883 ро¬ку, за кілька років до пенсії, І. Тобілевича було звільнено з посади. Постанова від ЗО грудня 1883 року у справі І. Тобілевича звучала так: «Тобилевич является в отношении политической своей благона-дежности лицом крайнє сомнительньїм, а потому представляется необходимьім учредить над ним один из видов полицейского-надзора по месту его жительства».

Російська бюрократія, констатує з цього приводу С. Єфремов, втратила чиновника поліції Тобілевича, а Україна придбала невтомно¬го громадського і культурного діяча, драматурга і артиста Карпен¬ка-Карого.

Сьогодні немає потреби «підтягати» світогляд І. Тобілевича до ре¬волюційно-народовольського. Вся його багатогранна діяльність йшла у руслі громадсько-культурницької роботи; це був поступовець, діяч національного відродження.

70—80-ті роки позначені для Івана Карповича родинними нещастями. Померла мати, за нею, після тривалої хвороби, померли улюблениця батька старша дочка Галя і дружина Надія Карлівна — вірний друг і помічник у житті. Залишивши осиротілий хутір і чотирьох молод-

541

ших дітей на батька, І. Тобілевич вступає до трупи М. Старицького, що саме тоді перебувала на гастролях у Єлисаветграді. У складі трупи було й двоє його братів — Микола (театральний псевдонім — Садовський) та Панас (Саксаганський). Віднині театральна діяльність, початки якої закладені були багаторічною аматорською грою, стала для нього справою життя.