ІВАН ТОБІЛЕВИЧ (І. КАРПЕНКО-КАРИЙ) (1845-1907)

Праця коло землі («прадідівське ремесло») для Мирона не лиш засіб до існування, це — невичерпне джерело фізичного й духовно го здоров'я, великого морального задоволення: «А скінчиться прац літня, велика радість у душу ллється, коли дивишся восени на селс як усі хати, уся оселя потоне в стіжках з хлібом! Кожний хазяї походжає тоді поважно, пишно біля своєї господи, на току, і погляда на стіжки з хлібом, його власними руками здобуті, политі йог кривавим потом... Та ні від кого не залежиш, ні перед ким не роз падаєшся: заплатив, що слід, — і пан» [2, 105]. Картина селянськог добробуту, утвердженої людської самоповаги й гідності відбива< проте, не так суще, як бажане.

У драмі від початку до кінця Мирон виступає як учитель, про світитель — і це теж допомагає нам зрозуміти світоглядні позиці І. Карпенка-Карого. Міркування героя торкаються і методу роботи н землі, і освітніх та культурних питань, і проблем морального пла ну. В громадському діячеві Карпенко-Карий підкреслює передусіі високу чесність і відданість справі загального добробуту, природни: розум, збагачений ґрунтовною освітою, високі моральні якості, ви роблені чесним життям і розвинені до рівня свідомих життєвих прин ципів. Саме таким зображує І. Карпенко-Карий Мирона.

Драма має й інші високі прикмети. Вражають трагічним реаліз мом сцени прощання селян з рідним селом понад Дніпром, селян, яі їдуть в Оренбурзький край, і їхні муки в Оренбурзьких «вольни: степах». Сповнені подихом життя побутові та ліричні картини, роз повіді і міркування селян про свою долю, заробітки і т. ін. Майж скрізь, крім окремих ідеалізованих, фальшиво-сентиментальних сцеї-збережена правда діалогу, розмовної мови. Все це робить твір н лише свідченням активних ідейних пошуків автора, а й цікавим т правдивим документом доби, коли прокляте питання «Що робити? постало перед кожною мислячою, інтелігентною людиною.

Наскільки стійким був інтерес Карпенка-Карого до героя-добро чинця, носія високих моральних якостей, вболівальника за долю селя нина і просвітителя його, свідчить і комедія «Чумаки», в якій критик вбачала виразне «дедуктивне настановлення».

В останніх творах драматурга позитивним героєм виступає «при родний чоловік» Карпо Барильченко (дилогія «Суєта» і «Житейськ море»). Категорія праці, зокрема сільської, відіграє головну роль концепції позитивного героя Карпенка-Карого. Вона — цілюще дже рело, підґрунтя душевного здоров'я, бадьорості, оптимізму. Неда ремно Іван, аби душевно оздоровитися і знайти свою стежку в житт іде до Карпа «в найми» — працювати в полі разом з іншими строко

565

виками. І в цьому немає суперечностей. Адже село в своїх драмах І. Карпенко-Карий змальовує не тільки чорними фарбами, не лише як терен боротьби з неправдою і нуждою. Це ж саме село є місцем фізичного і морального оздоровлення людини, єдиним притулком і захистом од «суєти суєт» і всякого паскудства міського життя.

Отже, створивши в традиційному ключі образ протестанта, бун¬таря («Бурлака»), І. Карпенко-Карий більше не звертався до цього типу. Значно більше уваги приділяв він показу героїв у позитивній, конструктивній діяльності. Наполегливо шукав драматург засобів, які допомогли б перетворити світ визиску й наруги на світ справед¬ливих людських взаємин, палко вірив у можливість безкровного шляху перетворення світу — на засадах доброї волі гуманних, мисля¬чих, освічених людей. Усе це змушувало його знову й знову апелю¬вати до совісті, порядності, підносити ідею «середнього достатку» всупереч практиці нагромадження надприбутків. Недаремно крити¬ка початку століття називала його «сковородинцем».

Усе це дає підстави бачити в драматургові талановитого про¬світителя свого часу і людину дійового темпераменту, яка завжди поряд із запереченням негативних тенденцій у житті намагалася утвердити позитивні ідеали. В цьому найвищий етичний сенс і ху¬дожня цінність піднесених художником позитивних начал у житті як таких, що історично мусять перемогти. Такий же неминущий мо¬ральний сенс має й саме «моралізаторство» Карпенка-Карого, його прагнення гармонії й любові, очищаючої праці на землі, рівноваги духу на основі чистої совісті — все те, що втілив він в образі пози¬тивного героя-творця, хазяїна своєї долі.Ще один аспект образу позитивного героя розкрив драматург у своїх героїко-романтичних п'єсах на історичну тему.

ГЕРОЇКО-РОМАНТИЧНА ДРАМА І ТРАГЕДІЯ

Особливу сторінку творчості І. Карпенка-Карого становлять його історико-романтичні п'єси — драма «Бондарівна», комедія-жарт «Па¬ливода XVIII ст.», мелодрама, яку автор називає драматичною пое¬мою, — «Лиха іскра поле спалить і сама щезне», драма «Гандзя», трагедія «Сава Чалий».