ІВАН ТОБІЛЕВИЧ (І. КАРПЕНКО-КАРИЙ) (1845-1907)

Чимало глибоких думок про сім'ю, обов'язки, які вона накладає на людину, про стосунки подружжя проголошує у своїх монологах і дружина Івана Маруся. Розмовляючи з чоловіком про компроміси (Іван стверджує, що «без компромісів жити не можна», що «пури¬танізм вийшов в тираж»), Маруся переконано і палко заперечує їх і підносить непохитність моральних обов'язків, які «на нас наклало життя і твоя професія» [3, 96].

Серйозність і глибина, з якою ведуться у п'єсі розмови про мо¬ральні критерії і поняття, втягують і глядача в коло цих відвертих і щирих, вистраждано-напружених, часто болісних роздумів. П'єса виховує культуру почуттів і людських відносин — у цьому її цінність, а сьогодні й особлива актуальність. Закінчується п'єса монологом Івана, в якому декларується оновлення й очищення героя за допомогою «робочої дисципліни», здорової праці на землі, що, як мати, ввіллє йому нові сили в груди.

У ПОШУКАХ ПОЗИТИВНОГО ГЕРОЯ

Концепція позитивного героя у творах письменників XIX ст. вели¬кою мірою складалась під впливом того, який шлях суспільного роз¬витку вони вважали можливим — еволюційний чи шлях революційної боротьби. Залежно від цього і з'являються у творах європейських, а згодом і американських митців образи новітніх буржуа з їхніми праг¬неннями різноманітного підприємництва, культуртрегерства. В плані етичному шкала таких типів була якнайширша — від злочинства до добродійництва. Російська й українська демократичні літератури фак-

563

тично обминули цей тип або змалювали його різко негативно. Образ поміщика Костонжогло в другій частині «Мертвих душ» М. Гоголя був буквально знищений вогнем революційно-демократичної критики (від¬критий лист В. Бєлінського до письменника). Коли серед клану під¬приємців — різноманітних глитаїв, авантюристів, насильників і просто злочинців і з'являвся тип «доброго хазяїна» — він, як правило, ніс на собі тавро душевної слабкості, неприкаяності, ущербності (А. Чехов, Л. Толстой), — і недовіри до нього з боку читача.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. ліберально-народницький рух породив мрію про тип нового господаря на селі: людини, яка б поєднала фахові знання, освіченість, практичний розум із бажанням служити народові, поліпшити його долю. Не обминув такий образ і Карпенка-Карого. Драматург змальовує його в драмах «Понад Дніпром» і «Чумаки» (Мирон Серпокрил і Віталій Нерук), окремі риси цього типу бачимо в «Розумному і дурні» (Данило Окунь), в «Чортовій скалі» (Марко Могильний) і «Батьковій казці» (Никодим Михайло¬вич), в комедіях «Суєта» і «Житейське море» (Карпо Барильченко).

Першим твором, у якому Карпенко-Карий спробував змалювати не епізодичний, а повнокровний образ розумного і порядного хазяїна, була п'єса «Понад Дніпром» (1897). Герой драми Мирон Серпокрил з найбільшою повнотою втілює позитивний ідеал автора, акумулюю-чи в собі ті риси, які були наявні у героїв інших п'єс, — розум і чесність, справедливість і доброту, працьовитість і вболівання за долю громади. Причому це не лише вияви «прекраснодушної» нату¬ри. Всі свої сили, все життя Мирон віддає конкретній справі зміцнення і процвітання хліборобської селянської артілі, розумного впоряд¬кування народного життя на засадах соціальної справедливості й християнської моралі. Створена ним артіль — невеликий зліпок цього впорядкованого, розумного майбутнього, омріяної будущини.

Критика не раз відзначала, що в драмі «Понад Дніпром» відбили¬ся захоплення автора ідеєю організації хліборобських спілок, хоч саму ідею спілки можна розглядати тут як певну художню умовність, один з уявлюваних автором шляхів до поліпшення народного життя.

Артільна форма господарювання під пером І. Тобілевича обер¬тається на один із варіантів його теми про землю: про фізичне та моральне здоров'я людини, що живе й працює на землі, цебто на селі чи на хуторі, а не в місті. Суто соціальна тема переплітається з темою індивідуального щастя та морального задоволення людини.З художнього боку п'єса «Понад Дніпром» — твір неоднозначний: поряд з наївно-утопічними картинами в ньому є міцне реалістичне начало, життєво переконливі образи. З найбільшою повнотою і лю¬бов'ю, зокрема, виписано автором головний образ — Мирона Сер-покрила. В творенні цього образу драматург майже ніде не схибив: Мирон постає перед нами твердим і щирим у своїх переконаннях, розумним і розважливим, працьовитим і порядним. Одержавши осві-

564

ту, він повернувся на село, щоб служити своїми знаннями тим людяь із середовища яких вийшов, — селянству, витягати його з темнот й бідності. Це людина ідейна, свідома своїх життєвих завдань, н тільки підприємець-практик, а насамперед ідеолог.