ІВАН ТОБІЛЕВИЧ (І. КАРПЕНКО-КАРИЙ) (1845-1907)

Незважаючи на історичний колорит, сим разом ухоплений авте ром дуже добре, драма мала велике значення для сучасної Україні плямуючи інтенції сучасного національного ренегатства, і покотила ся по театральних дошках як могутня проповідь повороту ренегаті до служіння своєму народові і його кровним інтересам»1.З позицій свого часу драматург розв'язує також проблему «на род і вождь». Герой здатний стати ватажком, лише коли він глибе ко проймається інтересами й турботами народу. Сава, освічений шанований за розум і сміливість, ім'я якого було символом наро,д

'Фраико /. Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) // Зібр. творів: У 50 т. 1982.— Т. 37. — С. 379.

571

ної боротьби, безжалісно позбавляється довіри мас, коли вони зро¬зуміли його нерішучість, його вагання.

У героїко-романтичному дусі змальовано драматургом бурхливі перипетії боротьби; трагіко-романтичними є сцени з безіменним гайда¬макою, який, приречений на люту смерть, знущається з панів і самого гетьмана; сцена загибелі Сави Чалого від рук колишніх по¬братимів; сцени-розповіді про панську розправу з селянами в Не-мирові, про гайдамацькі напади. Трагічне відлуння цих подій лягає на Саву Чалого — козака в думці, пана в душі. Героїчною є маса селян і гайдамаків, що ведуть тяжку, криваву, затяжну боротьбу з військом, урядом, панами. Трагізм їхнього становища — жорстоко гноблених, цькованих, зраджених своїм ватажком, злютованих лише своїми стражданнями й муками, на яких ополчилися і шляхетська Польща з її військом, гетьманом, владою, і російський царизм, навіть запорозька козацька старшина — перевищує всяку міру страж¬дань і робить повсталу народну масу воістину величною.

Численні образи селян, запорожців, гайдамаків, шляхти виразно індивідуалізовані. Гострим розумом, проникливістю і спостережливіс¬тю, високою відповідальністю за загальну справу відзначаються Медвідь, Грива, Кравчина; рішучістю, відчайдушною сміливістю, умінням оцінити обстановку — запорожці.

При такому змалюванні рядових героїв знімається уявлення про винятковість постаті ватажка. Зіставленням Сави Чалого і Гната Голо¬го, яке, по суті, ведеться від першої появи побратимів у п'єсі, І. Кар-пенко-Карий утверджує свою концепцію народного героя, ватажка, вождя. Однак і образ Гната, поданий драматургом у становленні, не є ідеальним. Його програма — бити панів, викорінювати ненависну шляхту скрізь по Україні — ще не повна і не завершена, їй бракує позитивного начала. Гнатові, ватажку в боях, ще тільки належить стати справжнім народним керівником, якщо ворожа куля чи шабля залишить йому таку можливість.

Таким чином, і надмірна розважливість, обережність, зайві і не¬вчасні «теоретизування» Сави, й імпульсивність, нестриманість, гаряч¬ковість Гната, що діє без певної програми, не дають права визнати їх справжніми вождями. І це теж певна ознака новоромантичного твору.

Відзначаючи високі художні прикмети трагедії «Сава Чалий», ми не можемо залишити осторонь питання композиції твору. Зовнішнє коло драматичного конфлікту (боротьба українського народу зі шлях¬тою) і внутрішнє (злочин і трагедія ватажка повстанців Сави Чалого) органічно злилися, не поступаючись тут у силі і значущості одне одному. Драматург виявив те високе почуття співвимірності і доціль¬ності, що відзначає справжній художній твір. Ним і стала романтич¬на трагедія «Сава Чалий».

У 1902 р., вже після створення «Сави Чалого», з-під пера Кар-пенка-Карого виходить ще одна романтична драма на історичну те-

572

му— «Гандзя», твір, який зазнав суперечливих оцінок — від рішу¬чого засудження до схвалення й навіть захоплення. Драма довгий час не була предметом літературознавчого дослідження й у повоєнні ро¬ки не входила до видань творів драматурга.

Якщо в «Бондарівні» чи в трагедії «Сава Чалий» в основу сюжетів лягли історичні пісні, то тут авторові прислужився історичний факт, взятий з праці М. Костомарова «Руина. Гетманства Брюховецкого, Многогрешного и Самойловича (1879—1880)». Як відомо, терміном «Руїна» позначався період української історії 1663—1687 рр. М. Косто¬маров, досліджуючи цей період, згадує про бранку-українку красуню Гандзю, яка у вирі складної боротьби переходить з рук до рук.