Основні засади техніки ефірного мовлення

Телебачення, крім того, використовує як засіб впливу магію зображення. Зображення як певна знакова система частково відтворює якісь риси оригіналу, несе інформацію про нього, впливає на підсвідомість аудиторії.

Перевагою телезображення є те, що глядач може не володіти спеціальним кодом дешифрування інформації, воно передбачає звичне, загальнолюдське сприйняття.

Телезображення різниться від інших знакових систем великою правдивістю інформації, має пізнавальне й оцінювальне значення.

Телезображення - це специфічні знакові системи, особливе телевізійне мовлення, які треба знати, щоб успішно нести додаткову інформацію глядачам. Телепередача розмовляє з глядачем не тільки мовою слів, через зображення, а й через рухи, міміку, жести, дії учасників передачі. Ефект впливу телезображення криється в наочності, незалежно від волі та бажання глядача.

Через подібність відтворюваного до об'єкту телебачення має найбільший ступінь документальності. Однак об'єктивність телезображення - це ілюзія. Адже телеоператор може виражати свою оцінку подій через план, кадрування, ракурс[7].

РОДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЖУРНАЛСТСЬКОЇ РОБОТИ В ЕФІРІ

Не може бути людини, котра не могла б навчитися добре говорити. Тим більше не може бути вчителя, який не володіє основними законами і методикою риторики, мистецтва доброго мовлення. Будь-який журналіст повинен уміти:

1) читати художньо, тобто читати художні тексти напам'ять або з книги, зберігаючи особливості стилю автора, правдиво і яскраво відтво¬рюючи його творчий задум, колорит епохи тощо;

2) читати чи промовляти кожен текст відповідно до його стильових, жанрових і колоритних особливостей (публіцистичний, науковий, офі¬ційний, діловий, художній стилі);

3) виразно розповідати матеріал свого предмета, власні спогади, роз¬думи, спостереження, враження та ін.;

4)уміти говорити взагалі — вільно, просто (невимушено), доречно, точно, володіти багатством словника, архітектоніки тексту, інтонацій та ін.[9, c. 333].

Виразне мовлення - невід'ємна складова культури мовлення

Виразність мовлення формується впродовж усього життя: і мовлен¬ням середовища (сім'ї, друзів, колег), і мовленням авторитетів (учите¬лів, майстрів сцени, екрана та ін.), і художньою літературою, читання якої вголос — «для себе» чи для слухача — виробляє не тільки чуття мови, а й чуття образу, емоції, тобто «душі» тексту. Адже з допомогою мови люди передають свої почуття і переживання, захоплення і здиву¬вання, радість, горе і т. д. Добір таких засобів підпорядковується не лише комунікативній меті, а й служить засобом самовираження.

До технічних показників виразного мовлення і виразного читання належать: дихання, голос, дикція (вимова), інтонація (тон), темп, жест і міміка. Лише добре оволодіння кожною складовою техніки виразності мовлення може гарантувати його високу якість. Отже, техніка мовлення (і читання) — це навички, уміння реалізувати мову в конкретній мов¬леннєвій ситуації так, щоб вона справляла на слухача евристичне (інте¬лектуальне) й емоційно-естетичне, спонукаюче враження.

Дихання — один з головних життєдіяльних актів людського організ¬му. Його виконує людина постійно, у певному ритмі, незалежно від мислительної діяльності. Але дихання є й основою виголошуваного мов¬лення: звучання, «голос» мовлення починається з вдихання повітря у легені. Правильне дихання забезпечує чистоту, красу, різноманітність відтінків людського голосу. Диханням теж можна керувати: навмисне дихання (ненавмисне — акт суто фізіологічний) здійснюється з метою видозмін у процесі говоріння, яких потребує текст за змістовими, есте¬тичними та іншими настановами.

У процесі дихання активну участь беруть: носоглотка, бронхи, леге¬ні, грудна клітка, діафрагма. Щоб їх робота була правильною, вони по¬винні бути фізично здоровими, розвиненими.