Основні засади техніки ефірного мовлення
Професіоналізм у тому, що авторами передач є мовознавці, які спільно з редакторами ЗМІ створюють "екологічно чисті" у мовностилістичному плані науково - популярні матеріали для ефіру.
Систематичність означає, що матеріали виходять в ефір не час від часу, а у конкретному циклі передач.
Різноманітність форм означає жанрове різноманіття науково-популярних передач. Крім телелекцій, можуть бути діалоги про мову, ігри, відповіді на запитання в прямому ефірі, оперативна критика мовлення журналістів, політиків, розповіді про цікаві мовознавчі видання і т.д.
Різноманіття змісту означає, що передачі можуть бути присвячені не лише культурі мови, що найбільше практикують, а іншим темам - наприклад, походженню української та інших мов, історії та етимології окремих слів, структурі національної мови і т.д.
Безумовно, передачі про мову повинні бути цікавими дія неспеціалістів, людей, що недостатньо обізнані з проблемами мовознавства.
Сформульованих вище цілей можна досягти, коли співпрацюватиму журналісти та мовознавці. Інакше, як справедливо відзначають дослідники, не уникнути помилок, неточностей, суб'єктивних оцінок щодо мови та сучасних мовних процесів.Я вважаю, що сучасне українське телебачення перебуває у пошуках нових параметрів своєї діяльності. У тележурналістських колах з'явилось поняття елітарний носій мови - це не той, що ніколи не робить помилок, а той хто здатний бачити їх у себе, бути у постійних пошуках шляхів вдосконалення своєї мовної особистості. Один із ефективних способів - вдумлива робота над словниками , які допомагають уникнути невластивих українській мові висловів, активізувати природні ресурси української мови[19].
Уже за років незалежності, пізнаючи себе, Україна почала придивлятися до свого мовного обличчя. З одного боку, "мовна" Україна розкривалася - і насамперед перед світом - у багатстві літературного різновиду національної мови, до формування й утвердження якого докладало зусилля не одне покоління письменників, науковців, священнослужителів, юристів інтелігентних людей різних соціальних верств, записуючи, як казав Франко, її нестертий слід "самостійно між культурні мови".
Суржик заполонив екран: мішанина в подачі текстів і мікротекстів українською та російською мовами у співвідношенні часто не на користь мови державної; такою мішаниною заповнено наш звуковий простір; мовний дискомфорт супроводжу нас у столиці та в інших великих містах сходу й півдня. Якщо додати сюди американізми, то є всі підстави твердити про маргінальність нашого мовного життя. Отже, суржик - явище не лише лінгвальне, а й загальнокультурне.
Взяти хоча-б для прикладу популярну телепрограму "Лото забава" (одно¬часно її транслює і національне проводове радіо). Колектив ведучих підібрано, очевидно, щоб показати три основні мовні групи в Україні - україномовних, російськомовних і суржикомовних. Ведучі своєрідно репрезентують - мабуть, таким був задум авторів - і соціальний статус цих груп мовців: найімпозантніший вигляд мас російськомовний партнер - пристойно одягнений чоловік зрілого віку з фігурою, що мимоволі пов'язується зі силою, рішучістю, впевне¬ністю; його мовна партія домінує: він інформує, коментує, дає додаткові пояснення, відповідні команди - і все це тоном, який не викликає жодного сумніву в тому, що керівництво та ініціатива повністю в його руках. Україно¬мовна ведуча - жінка, молодша від свого партнера (модифікований образ "молодшої сестри"?), одягнута не так дбайливо; її мовна партія обмежується переважно тим, що оголошує номер, який випав на лототроні. Суржикомовні батько і підліток-син грають під блазнів. Щоправда, під кінець програми усі ведучі засвідчують своє знання української мови, скандуючи хором лозунг-рекламу: "Добре грати - легко вигравати".
Така мовна телеповедінка ведучих, як і вся режисура, дуже багатозначна; вона може викликати різні асоціації, цілу гаму різноманітних почуттів - в одних повний дискомфорт (небажання взагалі оглядати такі програми), в інших - вселяє почуття сили, впевненості й вседозволеності, ще в інших - почуття сумніву, розгубленості, а також запитання "куди нас ведуть?". Виникає думка: а, можливо, розвивається новий жанр розважальної програми - агресивний (агресивний гумор на наших телеекранах уже діє). Деякі дивуються з непередбачливості нашого високого телекерівництва, але частина глядачів -найтривожніше, що серед них діти - підпадає під доволі примітивне навіювання із заздалегідь передбачуваним результатом - креолізація, формування певного типу ментальності, прийняття "двох рідних мов" і головне - повільне збайдужіння до всього, що пов'язано з українськістю.
Це штрих лише до однієї програми, однак не треба спеціального аналізу, щоб побачити: ефірна продукція, зокрема телевізійна, пронизана ідеєю (способи різноманітні!) утвердити такий стан в Україні. Наступ Росії на мову, культуру, зухвало активна експансія сусідньої держави в усі життєво важливі сфери розвитку українського суспільства розраховані насамперед на деформацію психіки (й не лише українця!). Прагнення поглинути Україну набуває відверто цинічних форм. Стикаємося з проблемами суспільної психології, яка сьогодні проходить стадію трансформації: зіштовхуються різні системи вартостей, відбувається злам традиційних ментальних настанов, і як наслідок - витворення духовних химер, фантомів. В Україні цей процес триває десятиріччями, і сьогодні, в умовах психологічної війни, інформаційної агресії, які використовують найсучасніші технології, він відчутно посилився. В ефірному мовленні дії, пов'язані з різними маніпуляціями, що виходять поза межі порядності, засад моралі, особливо небезпечні.