Основні засади техніки ефірного мовлення

Особливого клопоту завдають нещодавно засвоєні слова іншомовного походження, які вживають, не знаючи їхнього точного значення. Наприклад, слово імідж (англійською буквально "образ") часто вживають у висловах додавати іміджу чи поліпшувати імідж (а частіше чуємо, на жаль, покращити). Нерозуміння значення слова криміногенний (тобто "той, що породжує "злочини", пор. патогенний - "той, що породжує патології"), призводить до частих, іноді навіть кумедних помилок, наприклад, поліпшеним криміногенної обстановки.

Нерідко в мовленні журналістів і перекладачів зарубіжних стрічок с росіянізми, які в українській мові мають зовсім інше значення: громадяни любої держави (правильно будь-якої), увійшов у гостинну (треба - до вітальні) тощо.

Очевидно, марно закликати когось заглядати до словників - просто треба вказувати на помилки, вживаючи якихось заходів для встановлення певного рівня професіоналізму, гідного ЗМІ цивілізованої держави.

Дуже важливо для журналіста навчитися правильно дихати, виробляти так зване "фонаційне дихання" тобто те дихання, яке забезпечу гарне звукове мовлення , інтонаційну виразність тележурналіста". Адже вона, - виконуючи комунікативну, структурну та аксіологічну функції, дає змогу витворити ставлення (найчастіше емоційне) мовця до певного предмета чи співбесідника. Фонічні чинники інтонації, передовсім мелодика, акцентний лад, що на письмі передаються відповідними графічними та пунктуаційними знаками, відіграють велику роль у мовленні, зазнаючи під впливом ритму істотної трансформації, позначаються на темпі мовлення, визначають не тільки мелодику, а й надають смислового значення організованим ритмо-синтаксичним структурам. У мовленні тележурналістів особлива роль належить паузі, яка "виконує роль словоподілу, відмежовує одну фразу від іншої". Пауза у щоденному мовленні суттєво відрізняється від паузи телемовлення. Логічно-інтонаційне, виразне, але майже завжди обмежене часом мовлення тележурналіста мас значно коротшу паузу, ніж під час декламування чи усного необмеженого в часі мовлення. Варто також пам'ятати такі визначення: "пауза - виразник розуму в мовленні, мелодія - виразник почуття, наголос - виразник волі, темп - виразник життя у мовленні".

У житті люди переважно не замислюються над тим, що інтонацією вкладають у свої слова набагато більше, ніж вони означають. Тому співроз¬мовник сприймає не тільки сам текст, а й підтекст, що передається через певний тон, інтонацію. Саме в інтонацію можна вкласти таку інформацію, що не завжди легко передати словами. Жартома кажуть: "є люди, яких не можна слухати, і люди, яких не можна не слухати”[12, c. 128].

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ЯКІСНОГО ЕФІРНОГО МОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ

3.1. Мовна ситуація в телеефірі

Мистецтво володіти словом чи не найбільше повинно розкриватися у засобах масової інформації, зокрема на радіо чи телебаченні, які пов'язані із "живим" мовленням. Сьогоднішній слухач і глядач стає усе вимогливішим. Його не задовольняє сухе мовлення; його дратують передачі, які ведуться недбало, непереконливо, мляво; йому надокучає заштампована, канцелярська мова.

У широкому комплексі проблем, пов'язаних із сучасним телебаченням, слово набуває особливого значення. Мовлення телебачення розглядають як важливий фактор емоційної взаємодії трьох основних елементів - зображення, звуку і власне слова. Слово - головний "інструмент" у майстерності будь-якого журналіста.

Телебачення стало однією з форм повсякденного життя. А тому і мовлення, яке звучить з екрана, можна вивчати як одну з форм повсякденного мовленнєвого спілкування. Телебачення покликано нести в широкі маси не лише передові ідеї, але й високу культуру мови. Серйозні вимоги ставлять до літературності мовлення, яке звучить, і до правильності вимови. Не треба забувати, щодо мовлення телебачення глядачі ставляться як до взірця, еталона, саме тут деякі з них вчаться справжньої літературної вимови.

Прагнення до чистоти мовлення, його зрозумілості - один з основних професійних принципів тележурналістів. Досвідчений диктор сказав: "При¬слухайтесь, і ви зауважите, що майже половину слів ми не чуємо, а вловлюємо за змістом. Слухач же повинен чути, а не прислуховуватись".

Телевізійне мовлення має свою специфіку: не можна вживати слово незрозуміле або мало зрозуміле. Адже телеглядач не має змоги зупинити потік мовлення, подумати чи заглянути у словник, як, наприклад, читач газети.Аналізуючи мовленнєву специфіку телебачення, слід зважати на те, що комунікативно-суспільні функції та завдання спілкування у певній сфері зу¬мовлюють вибір і своєрідне використання мовленнєвих засобів, причому це свідомий вибір і строго мотивоване використання засобів висловлювання[13, c. 106].