Основні засади техніки ефірного мовлення
У 1969 р. в Україні з'явилось кольорове телебачення.Новий телецентр у столиці разом із телевежею будували від 1967 до 1973 року. Місце під будівництво знаходилося на 92-метровій висоті над рівнем моря. Висота самої вежі - 383 м. Радіус дії - понад 100 км. Сконструював вежу Інститут електрозварювання - на чолі з Борисом Пагоном. Унікальність конструкції полягала в тому, що вона - перша у світі цільнозварна і не має аналогів. І хоч вежа, як і весь комплекс, розрахована на п'ять програм, завдяки закладеному резерву нині має 20 телепередавачів.
Наприкінці 80-х років телебачення охоплювало територію України, де проживало 97 відсотків населення, серед нього - практично все сільське населення. Другу і третю програми мали змогу дивитися, відповідно, 93% і 65%. Це були найвищі технічні показники в колишньому СРСР.
Досягнуто цього, як кажуть, всілякими правдами і не правдами. Адже розподіл техніки повністю залежав від Москви. Українське телебачення було складовою частиною всесоюзного (центрального) телебачення і перебувало у його технічному, адміністративному та, особливо, політичному підпорядкуванні. Тоталітарній системі потрібно було слухняно-лакейське телебачення, яке обслуговувало інтереси комуністичного партапарату. Партійне керівництво телебаченням, як і іншими засобами масової інформації (ЗМІ), проголошували відкрито, повну ж підпорядкованість УТ Москві всіляко завуальовували. А ось коли почалися процеси демократизації, все вийшло на поверхню. Відверта українофобія стала невід'ємною рисою практично всіх центральних в СРСР засобів масової інформації, зокрема й колишнього центрального телебачення.
З ухваленням Верховною Радою "Закону про телебачення і ра¬діомовлення", утворенням Державного комітету телебачення і радіомовлення України (Держтелерадіо) і Національної телекомпанії України (НТКУ), яку створено як юридичну особу на місці безправних дирекцій телепрограм, Українське телебачення перестало бути додатком до "центрального", а стало цілком самостійною телесистемою.
Нині передавально-розподільна мережа УТ-1, УТ-2 і УТ-3 складається з 57 потужних телестанцій. Кожна з них покриває площу в радіусі від 50 до 100 кілометрів. Програми до цих станцій надходять багатоканальними радіорелейними лініями, довжина яких становить 15 тис. км. Ця система забезпечує телеглядачів програмами на всій території України. Однак протягом останніх років через недостатнє фінансування про ці можливості можна говорити лише як про потенційні. Більшість передавачів працює за зниженою в чотири-п'ять разів потужністю і зменшеним радіусом дії. А це особливо позначається на сільському населенні, якого у нас 15-16 млн. Багато сіл сьогодні є в зоні інформаційного вакууму, бо можливості приймати УТ-1 і УТ-2 порівняно з 1992 р. знизились щонайменше удвічі.
Уведення в дію приватно-комерційними структурами сотень малопотужних телепередавачів для власних програм лише створює видимість гараздів щодо забезпеченості населення телебаченням. Адже радіус їхньої дії - усього 5-10 км, а встановлюють їх переважно в обласних центрах чи у великих містах, де глядацька аудиторія, головно, одержує програми (часто далеко не національного і державницького змісту). Водночас сільське населення щораз більше втрачає можливість приймати хоча б один із загальнонаціональних телеканалів. Тому таким важливим і невідкладним завданням є збереження потужності державної передавальної і розподільної мережі, належне її фінансування.
.Сказати, що без телебачення нині жити неможливо, - це банально. А завтра, попереджують нас, без "телеока" і взагалі кроку не зробити. Нам обіцяють, що в недалекому майбутньому частина людей буде працювати, не виходячи з дому, - комп'ютер разом із телебаченням здійснять чергову технічну революцію, яка змінить наш побут, працю, дозвілля. Добре це чи погано - покаже час[8].
Телебачення належить до технічного класу, типу "Фільм", виду "аудіовізуальні засоби".
Слово "телебачення" (грецькою tеlе - далеко) означає, далекобачення. Воно - багатозначне. У широкому значенні це бачення на віддалі рухомих зображень. Рухомі картинки за рахунок своєї швидкої зміни створюють враження постійного руху, ілюзію майже тотожну до природного руху. По-перше телебачення - це спеціальна техніка, що передає зображення на великі відстані.Готують програми телебачення і передають їх телевізійні станції, що поділяють на програмні (їх ще називають телецентрами) і передавальні (ретрансляційні). Телевізійний центр має таку структуру: апаратно-студійний комплекс, технічні апаратні (відеозапису, телекіно тощо), електросиловий і допоміжні цехи. По-друге, телебачення - це передачі, які ми бачимо на екранах телевізорів, що створюють у телестудіях. Передача програм здійснюється через певний телевізійний канал - смугу радіочастот в діапазоні метрових чи дециметрових хвиль для передачі радіосигналів зображення і звуку. По-третє, ТБ - це технічний засіб зв'язку, що дає можливість побачити те і там, куди людина не може потрапити (наприклад, якусь фізичну, хімічну реакцію, космос, теракт у Всесвітньому торговому центрі в США, що транслювала, зокрема, ВВС).
Виникло телебачення і на перших порах розвивалося як засіб зв'язку на замовлення військових і, зокрема, розвідки. Ніхто з можновладців не вбачав у телебаченні засобу масової інформації, масової комунікації, що чинитиме інформативний і психологічний вплив на людей. Телебачення як засіб масової комунікації - складна система, різні зони якої по-різному освоюють, відображають реальність. Найбільш великими з цих зон можна вважати художнє і позахудожнє телебачення. Під системою художнього ТБ дослідниця О. Ф. Нечай розуміє "всі види телепрограм, створені з використанням екранного мистецтва. Художнє ТБ охоплює репродуктивну і продуктивну підсистеми.