Основні засади техніки ефірного мовлення

Кожна людина має свій, властивий лише їй тембр голосу. Можна свідомо чи несвідомо змінювати тон, темп, швидкість мовлення, але у будь-якому випадку можна впізнати мовця лише по голосу, а саме за його тембром. Так ми впізнаємо голоси знайомих нам людей, навіть змінені (а часом і спотворені) магнітним записом, або телефонним зв'язком.

Журналіст - це людина, яка постійно працює з людьми і для людей. Йому просто необхідно бути спостережливим і бачити не тільки очима, а й вухами. Слід завжди пам'ятати, що тебе теж бачать і слухають, говорити гарно, тобто так, щоб нашу "балаканину " не тільки чули, а й розуміли, і слухали її із задоволеннями.

Голос людини може змінити мікрофон. Взагалі апаратура посилює його, уміло її використовуючи, журналіст може домогтися повноти звучання. Це безперечно плюси. Але є й чимало мінусів посилювальної техніки :

- звук може бути нерозбірливим;

- деформується тембр голосу;

- окремі звуки збільшують свою об’ємність;

- можлива хаотичність звучання.

Що робити? Насамперед таке:

а) мусить бути особливо чітка артикуляція;

б) потрібно дещо сповільнити темп мовлення;

в) домагатися рівномірного, стійкого струменя повітря, яке видихаємо;

г) знайти свій природний тон; повинно бути енергійне і повне звучання, виразність; ґ) бажано змінювати забарвлення звука;

д) пам'ятати, що мікрофон – надчутливий до шумів. Важливим чинником, який впливає на наше усне мовлення, є психічний і фізичний стан людини. Млявість, байдужість, втома, вагання, сумнів, відчай, схвильованість, зацікавленість, бадьорість, зичливість - усе це уважний слухач легко вловлює в нашому голосі, який іде до нього через мікрофон.

Для тих, хто хоче мати, як кажуть, «добре поставлений голос», посилити «метал» у голосі є кілька дуже загальних порад, які варто запам’ятати:

- навчитися "слухати" себе і вміти охарактеризувати свій голос, свою манеру розмовляти;

- привчати себе уважно слухати інших та аналізувати своє й чуже мовлення;

- виробляти правильне дихання, яке супроводжує звукове мовлення (т. зв. "фонаційне дихання");

- бути активним у своєму усному мовленні: вивчати напам'ять вірші, уривки з прозових творів, приказки, прислів'я, скоромовки. До речі, у багатьох навчальних закладах світу цей метод ефективно використовують і для вироблення техніки мовлення, і для його збагачення;

- радять співати, найкраще в хорі, під керівництвом людини, яка розуміє, що значить "ставити" голос, правильно дихати;

- важливо відшукати свій голос, уміти його розблоковувати, робити природним, приємним, зберігаючи національну специфіку мовлення;

- надзвичайно важливо дотримуватися орфоепічних норм. Це правильна вимова (артикуляція) окремих звуків, звукосполучень, нормативне наголошування слів та їх форм.