Основні засади техніки ефірного мовлення
Розважальні програми каналів "Інтер" та "1+1" перебувають на відносно високому якісному рівні, якщо не брати до уваги домінування російської мови на "Інтері" та не завжди вишуканої української лексики на "1+1". Що ж до каналу "УТ-1", то серед розважальних програм каналу найпримітивніші представляє ТРК "Ера" ("Еродром", "Студія 5-М", "Хіт-2000" тощо).
Окремо потрібно розглянути проблеми реклами. Рівень реклами, підходи українських телевізійників до її подачі, часу і місця розміщення може охарактеризувати епізод трирічної давності: трансляція нагородження лауреатів премії "Прометей-престиж". Нагородження президента країни в одній з номінацій. Перерва на рекламу. На екрані - рекламний ролик про ліки від запору. Закадровий текст: "Гутталакс" - зффективное слабительное. С облегчением вас, господа!"
Таким чином, проаналізувавши лише обмежений обсяг інформації про стан українського телепростору, доходимо висновку про необхідність дослідження процесу "оякіснення" телепродукції, складниками якого мають стати і відповідні теоретичні та практичні напрацювання.
Засоби масової інформації - це складна, цілеспрямована, динамічна система, що охоплює періодичні друковані видання, радіомовлення, телебачення, кіно, інформаційні - агентства, інші форми періодичного поширення соціальної інформації. Згідно із законодавством України, друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса): газети, журнали, бюлетені, разові видання з визначеним тиражем; аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо. Академік А.3.Москаленко вважає, що до ЗМІ належать також інформаційні служби: телеграфні агентства, агентства преси, рекламні бюро, прес-служби, агентства паблік рилейшнз, професійні журналістські клуби й асоціації, органи управління системою журналістики, організації, що займаються підготовкою і перепідготовкою журналістських кадрів[15, c. 8].
Одне з найпринциповіших питань демократизації освіти в умовах нинішньої України - мова навчання і виховання. Отже, демократичною може бути тільки та освіта, яка функціонує рідною мовою, яка обернена до національних витоків. "Говорити про демократизацію у сфері освіти, ви¬ховання без повносилого утвердження української - тепер державної мови, то фарисейство і облуда"18, - зазначав А.Погрібний.
В Україні після століть російщення панує і вільно розвивається російська мова, і їй ніхто і ніщо не загрожує. Діти росіян, як і представників інших національних меншин, що компактно проживають, мають змогу навчатися у рідних школах. Для збереження української мови в Україні як державі, що виникла на засадах реалізації українським народом природного права на своє державне самовизначення, доконечно потрібне державне стимулювання її розвитку і функціонування у всіх сферах життєдіяльності, а не правове закріплення "ситуації, яка існує в реальному житті" після століть геноциду, етноциду і лінгвоциту українців у московсько-царській та московсько-комуністичній імперіях.Злочинно здеформована мовна ситуація в Україні може бути виправлена цілеспрямованою уніфікованою гуманітарною, освітянською політикою держави і тісним економічним поєднанням регіонів, що сприятиме якнайшвидшому національному самоототожненню українців. Регіональна мовна і освітянська політика, за яку на весь голос ратують комуністи, соціалісти та їх підспівувачі, тільки призведе до застою, замороження зросійщеного стану, поглиблення етнічних особливостей і відчуження між східним, центральним, південним, північним і західним регіонами, що, безперечно, може стати реальною загрозою існування соборної Української держави.
Слід мати на увазі й такий факт: упродовж десятиліть в інформаційному просторі України домінувала не українська мова (і сьогодні її відсоток в ефірі ще дуже малий). Основна функція, яку їй визначили, - це бути "засобом кому¬ністичного виховання мас" (В. Лєнін); на телебаченні, радіо використовували переважно її ритуальний різновид для перекладу передових статей центральних газет, давали різні зведення про успіхи "соціалістичного будівництва", про "два світи - два способи життя" тощо. Щоправда, регламентація нашою життя допускала деякі культурницько-освітні програми (з обов'язково ідеологічною домінантою!) українською мовою, однак совєтську ритуальність українська мова у цій сфері зберігала, виразно проглядалася "манекенність" нашої мови. Жанрова одноманітність, вбога стилістика робили ефірні передачі українською мовою нецікавими, вони не мали популярності. Крім усього іншого, так спланована політика негативно вплинула на формування національних кадрів для роботи в ефірі.
Сьогодні навіть пересічному українцеві, не кажу вже про спеціалістів, які мають певне відношення до ефірних справ в Україні, очевидною стає потреба докорінного поліпшення кадрової політики - окремо тут слід виділити теле¬бачення. Про низьку культуру телемовлення сказано вже чимало, з тривогою говорять про неї журналісти-професіонали. Національне радіо у цьому плані працює більш цілеспрямовано. Схвалення, наприклад, заслуговує його робота над програмою "Звукова антологія української культури", яка започатковує, як здасться, велику справу - збирання, систематизацію, опис, вивчення укра¬їнського усного мовлення.