Основні засади техніки ефірного мовлення

Канал телемовлення - це сукупність технічних засобів, пристосованих для трансляції телепередач на територію, визначену параметрами технічних засобів мовлення. Канали телемовлення залежно від власності на засоби мовленняможуть бути державними, приватними, акціонерними, громадськими. В нашій країні є державні і недержавні канали телемовлення. Створення громадського телебачення тільки передбачається

Залежно від охоплення територіїканали телемовлення можуть бути: загальнонаціональними (транслюють передачі на більш як половину областей України), регіональними, обласними, місцевими.

В Україні є можливість дивитися від 4-х каналів у сільській місцевості до 10-ти - у великих містах з допомогою звичайних антен (у метровому діапазоні хвиль).

Національна телекомпанія - державна телеорганізація, що веде мовлення на загальнонаціональному каналі мовлення, підзвітна Верховній Раді України, Президентові України і використовує один канал, УТ-1. Цей канал за Законом України "Про телебачення і радіомовлення" повинен здійснювати оперативне інформування про суспільно-політичні та інші події в Україні та за кордоном, про надзвичайні події та ситуації, що становлять загрозу життю та здоров'ю населення, розповсюдження офіційних повідом¬лень, роз'яснення рішень органів законодавчої, виконавчої та судової влади. На УТ-1 можна подивитися також економічні, публіцистичні, культурно-освітні, медико-гігієнічні, художні, навчальні, розважальні, спортивні програми, а також програми для дітей та юнацтва. Цей канал повинен сприяти зміцненню міжнародних зв'язків України, зростанню її авторитету в світі.

Сьогодні в Україні діють сотні недержавних телемовних організацій, що засновані підприємцями, комерційними структурами, громадськими, науково-технічними товариствами, органами влади, приватними особами і зарубіжними компаніями. За обсягами мовлення недержавне телебачення переважає державне, надаючи йому свої найкращі програми.

Телебачення, як і кожний наступний за виникненням засіб масової комунікації, успадкувало від своїх попередників їхні виражальні засоби, що можна поділити на:

1) текстові;

2) звукові;

3) зображувальні;

4) екранні;

5) комп'ютерні.

Від преси ТБ запозичило: розмір шрифту тексту, колір букв і фону (наприклад, білі букви на синьому фоні), подачу тексту сторінками, поєднання тексту із зображувальними засобами. На телеекрані вербальна письмова мова присутня і як елементи повідомлень (заставки, титри), і як самостійні тексти (телегазета, телетекст), що з'являються на екрані телевізора і їх при потребі можна вивести на папір принтером, якщо матеріал є на сайті.

Екранні виражальні засоби телебачення запозичило в кіно. Йдеться про монтаж, ракурс, план, кадр, синхронність, відповідність звукового ряду і "картинки".

Та головним засобом спілкування на ТБ є мовлення. Виняток становлять телемости, в яких засобом спілкування є і зображення, і мовлення. Телебачення передає усну мову природно. Тому істинне відродження усної мови пов'язане саме з телебаченням. Існує соціальна потреба в спілкуванні за допомогою усної мови і найкраще її задовольняє ТБ. Але мовлення на телебаченні принципово відрізняється від ораторської мови, тому хороший лектор не завжди вдало виступає на телебаченні.

Телебачення потребує від промовця ораторських даних, вміння встановити контакт із глядачем за допомогою очей, інтонації, стилю мовлення. Глядач хоче бачити живі очі людини, яка з кимось спілкується, він хоче бути спостерігачем, учасником.Тележурналіст має бути фотогенічним, мати приємний тембр голосу, ораторські навички, акторські здібності, вміти розговорити співбесідника, підтримуватидіалог, слухати та чути співбесідників, колег.