Основні засади техніки ефірного мовлення
Отже, журналіст в ефірі повинен багато працювати над своїм голосом.
Подібно до відтисків пальців, кожна людина має від народження свій власний, неповторний голос. Голоси, як і люди, можуть бути схожими, але однакових не буває. Голос - це те, що іде зсередини однієї людини та впливає на підсвідомість іншої. Голос - це показник індивідуальності людини, її характеру, настрою та фізичного стану. Коли ми говоримо, то більше думаємо про зміст та значення слів, ніж про те, як ми їх вимовляємо. Отже, голос та манера говорити несуть для уважного слухача первинну, незамасковану інформацію про мовця.
Дуже важко пояснити, чому саме такий, а не інший голос подобається мені, або не подобається комусь іншому. Часом буває, що із захопленням слухаєш людину, а пізніше, аналізуючи сказане, дивуєшся, що не почув від неї нічого нового та геніального. Таке враження складається і від деяких теле- або радіо сюжетів і передач, коли журналіст впевнено і вправно про щось розповідає, глядач бачить на екрані якусь "картинку", усе виглядає професійно та пристойно, а потім стає зрозуміло, що нічого цікавого так і не прозвучало. Чи, навпаки, напружуючи увагу, почувши важливу для себе інформацію, слухає подальшу розповідь. Хоча це не дуже приємно, бо в оповідача неприємний голос, говорить він або дуже повільно, або зашвидко, або якось "хвилясто", і якби це повідомлення не було для слухача таким цікавим, він би роздратовано перемкнув телевізор (чи радіоприймач) на інший канал.
Невиправдано "хвилеподібна" інтонація останнім часом стала хворобою багатьох центральних каналів. Переважно так начитують тексти молоді журналісти (дуже вже хочеться робити матеріали якось по-новому, на західний манер). Журналісти ж так званої старої гвардії читають тексти повільно, занадто вже по-дикторськи правильно, "немодно". Вважаю, що слід бути самим собою, нікого не копіювати, під час читання або у процесі розмови звертати увагу на правильні наголоси, літературну вимову, обирати нормальний темп та інтонаційно логічно виділяти важливі моменти.
Важливо навчитись порівнювати й оцінювати якість чужого і власного голосу, усвідомлювати причини тих або інших недоліків, перешкод в оволодінні найліпшим звучанням. Автор багатьох праць про сценічне мовлення у театрі Р. Черкашин зазначає: "Розмовний голос має звучати приємно, чисто й виразно при будь-яких змінах тону, темпу, голосності мови. Для цього треба оволодіти "польотністю" голосу; тембр голосу має залишатись рівним і милозвучним як у середньому, так і в низькому і високому регістрах; мовний тон має бути рух¬ливим, внутрішньо активним, емоційним; тембральна чистота і милозвучність мови повинні поєднуватися з розмаїтістю тембральних забарвлень слів та фраз відповідно до їхнього змісту й мовної установки словесної дії. Поставлений голос витримує без значної перевтоми підвищені звукові навантаження на мовні органи в творчих та акустичних умовах. Непоставлені голоси найчастіше хибують передусім на тембральну немилозвучність: можуть бути неприємно сиплі, приглушені, гугняві, чи, навпаки, пронизливі, верескливі".
Ще однією надзвичайно важливою характеристикою звуку в психо¬фізичному плані є тембр. Саме тембр лежить в основі сприймання звуку, а висота є одним із вимірів цієї більш широкої ознаки. За тембром вирізняють звуки світлі, темні, м'які, гострі, сухі, повні, пусті.Журналістові необхідно пам'ятати, що тембр звука поряд з його гучністю є головною ознакою, за якою слухач орієнтується в просторі, а саме: визначає місце розташування джерела звука, пересування звукового об'єкта в просторі, умови виникнення звука.
Характерні особливості голосу людини дослідити досить важко. Можна складати графіки коливання інтонації, вимірювати висоту і тембр, але це мало що скаже про характер мовця. Голос сприймається та аналізується на рівні глибоко підсвідомому.
Гучність - це вияв більшої чи меншої первинної життєвої сили та впевненості. Але людина, що голосно говорить, не завжди має сильний характер. Часто голосна вимова є ознакою напруження або маскування слабкості, страху. Голосне мовлення може бути ознакою недостатньої самокритики, або взагалі, не володіння собою. Ти¬хий голос є ознакою стриманості, скромності, тактовності, ненав'язливості, або бра¬ку життєвої сили, слабкості, поганого самопочуття. Сильні перепади голосності свідчать про емоційність, внутрішнє хвилювання. Малі коливання голосності - оз¬нака дисципліни емоційного життя, або брак жвавості почуттів.
Вимову поділяють на вокальну та консонантну. Вокальна вимова -співуча, у ній підкреслюються голосні. Вона є ознакою темпераментності почуттєвості, властивої для добрих людей. У консонантній вимові підкреслюються приголосні. Така вимова є ознакою переважання розуму і волі.
Ритмічне мовлення є ознакою духовної рівноваги, багатства почуттів. Нерівномірний ритм свідчить про недостатній самоконтроль, нестійкий настрій.