Основні засади техніки ефірного мовлення

Така мішанина двох мов української і російської є і на каналі УТ -1

Наприклад, 26.08.02:

9.35 - Панорама - українською;

10.00 - х/ф "Стара, стара казка" - російською;

11.35 - документальна кінотрилогія "Я камінь з Божої пращі ." Фільм 1. Ольжич" - українською.

Такий перехід з української мови на російську і навпаки, має негативний вплив на психіку людини. У мовленні українця (та й росіянина) залишаються сліди суміші двох мов. Послуговуючись чужим, великі мовні ресурси рідної мови не використовуємо. Зокрема письменниця Оксана Забужко констатує: "З погляду питомого росіянина (чи принаймні освіченого філолога!) наша "українська" російська є таким самим інвалідним покручем".

Телепрограма "Хто крайній? " вийшла в ефір 19.10.02 на каналі "Інтер". У програмі двоє ведучих, спілкуючись, "перескакували" (залежно від ролей, які виконують) з української мови на російську і навпаки. У "Коханні з першого погляду" чоловік переодягнений на жінку розмовляв українською (допускаючи граматичні помилки у словах). її співрозмовником був партнер сміливий, категоричний, що свідчить про його впевненість, твердість характеру. До того ж він докладно коментував, пояснював, інформував. Мовлення жінки обмежувалось, короткими запитаннями, у яких відчутним є сумнів, нерішучість (за тембром голосу) : "Куди?", "Поздоровляємо! ", "До побачення".

Отже, повноцінного функціонування української мови на українських телеканалах немає. Потрібно усувати деформації мови, зберігати її чистоту, евфонічність на сучасному телебаченні, як і в цілому у ЗМІ[28, c. 112].

Для покращання мовної ситуації конче треба формувати українську урбаністичну культуру, але їй нема ходу через поширення як російськомовних, так і двомовних видань, радіо-і телепрограм. Знаковим виявом повернення пострадянської України в імперський простір є відродження в столиці дореволюційних російськомовних газет - "Киевские ведомости", "Киевский телеграф", "Киевлянин", що успадкували не тільки назви імперської доби, а й їх антиукраїнську орієнтацію. На сьогодні не маємо жодного каналу, який можна було б вважати цілком українськомовним. Навіть на першому державному каналі художні фільми, деякі науково-популярні і розважальні програми демонструються російською мовою. До майже всуціль російськомовних належать "Інтер", "Тет", ЮТАР, ТОНІС, ІСТV.

Історія останнього каналу, на якому з 1992 р. працювала Міжнародна комерційна телерадіокомпанія, надзвичайно показова для виявлення тенденції розвитку телебачення України. Саме на цьому каналі було успішно започатковано адаптацію іншомовних телепрограм українською мовою. Як зазначає його колишній головний редактор О. Негребецький, обсяг перекладених програм та фільмів доходив до ста двадцяти годин на місяць, і невдовзі ІСТV стало справді, згідно з рекламою, "зіркою українського телебачення", бо досягло майже стовідсоткової українськомовності. До цього слід додати високу якість перекладів і продуману політику відбору фільмів і серіалів, значна частина яких була зорієнтована на молодіжну аудиторію. Саме на ІСТV демонструвались улюблені дитячі серіали "Карусель" і "Альф". Нині телеканал має іншого хазяїна, і він кардинально змінив практику показу телепродукції, переорієнтувавшись на російську мову і переважно московські фільми, а українській залишено мізерну частину інформаційних програм.

Сучасну мовно-культурну політику телебачення України слід визначити як двомовну з переважанням російської. Українські діячі, перейняті долею рідної мови, не раз наголошували, що наша телевізія лишається, як і раніше, найдійовішим масовим засобом русифікації українців. При цьому, знов-таки згідно з радянською традицією, русифікація здійснюється як шляхом прямого обмеження української мови в ефірному часі, так і шляхом змішування двох мов. Знаряддям змішування є двомовні програми, зокрема, передачі тарапунько-штепселівського стилю, коли один ведучий виголошує текст російською мовою, а другий - українською, роль якої нерідко виконує суржик. Як зазначає Віталій Дончик, "те, що антиукраїнським силам не вдалося здійснити законодавчо-українсько-російську двомовність-нам тепер намагаються нав'язати практично, реально. Справдешня картина нашого телебачення - це зумисні колотині, лемішка, шкідлива для обох мов, а особливо української, перемішування, за наявності якою про чистоту тої чи тої годі говорити. Тим більше-мріяти про атмосферу пієтету до української мови, плекання коментаторами, дикторами, ведучими, редакторами багатства, свіжості, вишуканості мовленнєвого ряду[17].Сьогодні мільйони українців, вихованих під гаслами "інтернаціональної" єдності "братнім" російським народом, не мислять свого окремішнього, незалежного від Росії існування, не вважають свою культуру самодостатньою, не усвідомлюють себе самостійним, іншим, ніж росіяни, етносом. Розмивання національної ідентичності українців спричинено сформованим у попередній період російським мовно-культурним характером урбаністичного простору країни, звідки експансія російської мови поширюється на приміські й сільські місцевості у вигляді змішаної українсько-російської субмови. За влучним спостереженням Ю.Андруховича, суржик нині, це "кровозмісне дитя білінгвізму", "кроку на захід, супроводжуючи великий похід великої, могутньої російської мови".