Основні засади техніки ефірного мовлення
Потреба розглядати проблеми наповнення телепростору України зумовлена очевидною примітивізацією телепродукції. пропонованої нашій увазі провідними телеканалами. Від нерозбірливості у доборі художніх фільмів і від нехтування вимогами про державну мову до тенденційного подання політичних подій у світі, в Україні - ось лише невелика частка вад українських телеканалів.
Тривогою багатьох науковців є те, що низькопробна імпортна та вітчизняна "розважалівка" успішно імплантує в душі української молоді культ грошей, розваг, насильства, сексуальної вседозволеності, і це відбувається при тому, що в самій Америці (найпотужні¬шому експортері художніх фільмів, розважальних програм тощо) існує жорсткий контроль за змістовим і візуальним наповненням програм, фільмів, які транслюють у некодованому ефірі. Для захисту дитячої свідомості від "патогенного" телевпливу у США навіть впроваджено систему використання електронних чіпів, які вимикають телеприймач у передбачений відповідним кодом момент для унеможливлення засмічування дитячої свідомості, її травмування аморальними чи шкідливими відомостями, візуальною інформацією.
Мають рацію вчені, стверджуючи, що крім впливу на формування світогляду і основ поведінки дітей та юнацтва, телеефір великою мірою формує і соціальний або антисоціальний тип поведінки дорослих громадян. Ще декілька років тому про "піарівські" технології говорили лише фахівці. Нині вже навіть пересічні громадяни хоча б частково поінформовані про можливості "зомбування" величезних глядацьких аудиторій. Нейролінгвістичні впливи, маніпулювання спотвореною або непов¬ною, тенденційно поданою, іноді вирваною з контексту інформацією успішно використовують "ньюсмейкери" багатьох політичних партій, передвиборчі штаби кандидатів на пости депутатів, кандидатів на пост президента тощо.
Попри очевидну потребу громадського контролю за наповненням телерадіопростору України якісною з погляду моралі і духовності, дотримання виховних критеріїв продукцією, постає і зовсім протилежна проблема - проблема часткової або повної залежності телерадіоканалів в Україні від центральних та місцевих органів влади, їх фінансової залежності від олігархічних структур, можливості опосередкованого диктату з боку фіскальних структур (хоча б через численні перевірки) з метою впливу на творчий процес і на певну політичну зорієнтованість виробників телерадіопродукції. Свідченням такої політзаангажованості і залежності може бути хоча б перебіг і результати минулорічних президентських виборів.
На мою думку, нижче буде доречним (хоча б побіжно) порівняти рівень продукції українських і російських електронних мас-медіа, через очевидний вплив глобальних процесів у Росії на реалії України.
Стан мас-медіа Росії порівняно з українськими ЗМІ, на наш погляд, характеризується тим, що в Росії вони перебувають на вищому щаблі розвитку, більш демократичні. Прикладів на підтвердження цього багато. Існування програм на кшталт "Куклы" Шендеровича (канал НТВ), відносно вільне коментування політичних подій у Росії в інформаційних програмах різноманітних каналів, свідчить про послаблення цензурних зазіхань на свободу преси з боку держави. Хоча є і винятки. Призначення ексклюзивними розпорядниками інформації про військові дії Росії в Чечні помічника в.о. Президента РФ Сергія Ястржембського та генерала Манілова стали рудиментом тоталітаризму в нинішньому порівняно демократичному правовому полі російської преси. Прикладом трохи вищого, ніж в Україні, демократизму російських мас-медіа є і те, що у квітні 1999 року в Москві провідні телерадіокомпанії Росії прийняли "Хартию телерадиовещателей". Суттю її є прийняття своєрідного кодексу моралі, стики і духовності для теле-радіожурналістів, продюсерів, менеджерів тощо, які працюють в електронних ЗМІ. Про те, чи дотримуватимуться її вимог беззаперечно всі телерадіокомпанії, ще тривають суперечки між фахівцями, але сам факт прийняття на громадському рівні (як додатка до системи законодавчих актів, що регламентують діяльність електронних ЗМІ) такого документа, свідчить про усвідомлення телерадіовиробниками важливості проблеми наповнення електронного медіа-простору якісною телерадіопродукцією[14, c. 259].
Аналізуючи розважальні та інформаційні блоки вітчизняних телепередач провідних телеканалів України ("1+1", "УТ-1", "Інтер"). варто виділити окремі елементи їх високої або низької якості.Інформаційна сфера в телепросторі України представлена великою кількістю відповідних програм. Це, зокрема, власне інформаційні, інформаційно-аналітичні програми. На нашу думку, найкращими такими програмами с інформаційні та інформаційно-аналітичні програми каналу "1+1", хоча й цей канал не інформує про внутрішньополітичне життя країни незаангажоване. Проте принаймні ТСН" та інші програми "1+1", не ведуть відвертої агітації глядачів з якогось конкретного приводу на догоду власникам каналу, особам, що його патронують. У каналу, звичайно, с свої позиції, але їх не нав'язують аудиторії занадто відкрито, брутально. Тут використовують методи інтелігентного, прихованого впливу.
Канал "Інтер" радикальніший у методах пропаганди своїх симпатій. Приховану чи відверту рекламу позицій СДПУ(о) на ньому ведуть чи не в усіх інформаційних, інформаційно-аналітичних програмах, позиція головного "інтерівця" Володимира Зінченка, очевидно, визначає політичне кредо каналу. Отже, говорити про паритет можливостей оприлюднення позицій різних політичних сил підстав немає. "УТ-1" як офіціоз виконавчої влади, без¬перечно, має право бути провладним. Але затягнуті, нудні, переповнені одами владі і критикою опозиції сюжети головної інформаційної програми держави "УТН. Панорама", тенденційні "Акценти В.Лапікури", деякі інші передачі не можуть влаштовувати інтелектуального глядача, який прагне одержати повну інформацію, а оцінки різних фактів і подій давати сам, а не покладатися на зорієнтованість ТБ.