Основні засади техніки ефірного мовлення
Отже, ефірне мовлення, виникнувши як монологічне, - було просте озвучення і азотних текстів, - інтенсивно та ефективно йде по шляху пошуків способу для реалізації насамперед "ефекту присутності". Формуються нові стильові різно¬види, збагачується стилістика, нагромаджується досвід конструювання текстів для ефіру[4, c. 123].
В сучасних тлумачних слониках української мови слово ефір роз’яснюється:- ЕФІР, -у, ч. 1. У давньогрецькій міфологи - найвищий шар чистого й прозорого повітря, в якому нібито жили боги. 2. Далека височінь, безповітряний простір. 3. Повітряний простір, у якому поширюються радіохвилі. 4. хім. Органічна сполука, похідна якого-небудь зі спиртів, або спирту та кислоти; використовується у медицині, техніці, парфумерії. 5. розм. Одна з назв діетилового спирту - безбарвної леткої рідини з характерним різким запахом.
- ЕФІРНИЙ, -а, -є. 1. Прикм. до ефір. // Який має в своєму складі ефір (у 4 знач.). ** Ефірна олія - летка масляниста рідина з приємним запахом, яка міститься в деяких рослинах і використовується в промисловості та медицині. 2. книжн. Надзвичайно легкий. 3. перен. Безтілесний, неземний[5]
- Організація ефірного мовлення - телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо) у будь-якому частотному діапазоні (у тому числі й з використанням супутників).
Наприклад, у новому тлумачному словнику української мови укладеному Радченко І.О. слово «ефір» роз’яснюється по іншому:
Ефір, -у, ч. 1. За уявою стародавніх греків – верхній шар небосхилу, де мешкають боги. 2. Узагальнена назва середовища, в якому поширюються радіохвилі. 3. Хімічна рідина, що широко застосовується в промисловості як розчин, а в медицині – як анестезуючий засіб[6, c. 146].
1.2. Історія становлення телебачення в Україні
Хто читав оповідання Жюля Берна "XXIX століття", легко пригадає уривок із нього: "Телефон, доповнений телефоном, - ще одне завоювання нашого століття. Якщо передача голосу за допомогою електричного струму існує давно, то передача зображення - відкриття останнього часу . Зал для репортажу. Півтори тисячі репортерів, сидячи перед півтори тисячами апаратів, повідомляють замовникам новини, що надійшли за ніч з усіх кінців світу. Абоненти не тільки чують репортаж, але й бачать його. Коли йдеться про "події", що вже відбулися, найголовніші епізоди ілюструються виразними фотографіями". Рік публікації - 1889. У цей час вже була відома ідея послідовного передавання елементів зображення, що ґрунтуються на інерційності зору людини. В 1873 році була практично освоєно електронну систему телебачення, відкрито явище внутрішнього фотоефекту. Так що домислити Жюлю Верну лишалося небагато.
Телебачення обслуговує надзвичайно складна техніка. У її винаходах брало участь чимало дослідників. Російські вчені вважають, що ленінградський професор Б. Розінг винайшов електронне телебачення, створивши електропроменеву трубку (кінескоп) і 1911 року вперше в світі в лабораторії передав зображення на відстань кількох метрів. Насправді першу в світі передачу зображення людини на відстані 20 метрів здійснив син відомого українського поета Павла Грабовського - Б. П. Грабовський. Саме він створив перший телеприймач. Але винахід не був зареєстрований на його ім'я.
Вагомий внесок у розвиток телебачення, як пише Дж. Джованніні у книзі "Від кременя до кремнію", внесли російські емігранти Франсуорт і Зварикін. Зокрема, Франсуорт створив першу електронну телекамеру. Шлях до рівня сучасного телебачення лежав через громіздкі ящики з окуляром, як у телескопі, механічні телевізори, перші серійні телеприймачі КВН-49, "Москвич", "Ленінград", які можна було дивитися тільки через велику лінзу.
Публічне телебачення у Західній Європі найперше з'явилося в Англії у 1936 році, а ЗО квітня 1939 року у СІЛА відкрито телемовлення у Нью-Йорку. З 1 жовтня 1939 року Московський радіотехнічний вузол почав регулярні телепередачі, які приймали аматори на саморобних приймачах у Ленінграді, Києві, Одесі, Смоленську, Томську та інших містах. Лише після Другої світової війни в Європі й Америці з'явилося масове телебачення. Розквіт телебачення СРСР випав на 50-ті роки. У цей час транслюють прямі репортажі за допомогою ПТС (пересувних технічних станцій), готують і пере¬дають студійні передачі; транслюють вистави та фільми.
За короткий час історії телебачення пройшло шлях від чорно-білого до кольорового, від антенного до супутникового. Супутникове телебачення - це світове телебачення, що згодом витіснить антенне. Адже воно збільшує кількість телевізійних каналів і приблизно наполовину здешевлює телебачення, відкриває доступ до своїх передач всім, хто має приймальну супутникову антену[7, c. 120].