Мiсцеве самоврядування в Українi. Довга дорога до демократiї

все з тiє ж "партiйної обойми". В багатьох областях чи районах на чолi

ради i на чолi вiдповiдної адмiнiстрацiї опинялись вiдповiдно перший i

другий секретарi райкому чи обкому. Це призводило до конкуренцiї мiж

цими посадовими особами, яка в деяких регiонах переростала в /.abiйнi

"розборки". Крiм такої конфронтацiї, яка в багатьох мiсцях була

штучною, але активно використовувалась противниками введення iнституту

Президента в Українi, якi хотiли якомога бiльше обмежити владу

Президента важливим елементом лiквiдацiї такої моделi влади стало

ослаблення впливу Президента на парламент. Оскiльки Закон "Про

Представника Президента України" передбачав, що Представники

Президента не можуть бути народними депутатами, повноваження понад 30

народних депутатiв, якi обiйняли посади Представникiв, були припиненi.

Це, звичайно ослабило позицiї Президента в парламентi. (Чи не тому,

зараз в Українi депутати-сумiсники є нормальним явищем?) Пiсляприйняття Верховною Радою України у вереснi 1993 року принципового

рiшення про проведення дострокових виборiв Президента i парламенту,

Президент внiс на розгляд парлменту проект про змiни i доповнення

Конституцiї України, де пропонувалось введення посади Вiце-Президента,

як глави Уряду, та деяка модифiкацiя структури влади в Українi

загалом. Оскiльки цей законопроект вважався таким , що свiдчить про

слабкiсть Президента, то вiн не тiльки не був пiдтриманий, а

трансформувався 3 лютого 1994 року в невеликий за обсягом, але вкрай

важливий Закону "Про формування мiсцевих органiв влади i

самоврядування". Цим законом разом з новими виборами до мiсцевих

органiв влади скасовувався iнститут мiсцевої державної адмiнiстрацiї.

Голови рад усiх рiвнiв мали обиратись всiм населенням, замiсть