Мiсцеве самоврядування в Українi. Довга дорога до демократiї

обирати свою мiську владу, але й мати достатнi фiнансовi ресурси для

здiйснення цiєї влади. Це був феномен часу, що дав змогу Українi

одержати досить непоганий на той час закон про мiсцеве самоврядування.

Якщо повернутись до преамбули цього Закону: "... цей Закон визначає

засади мiсцевого самоврядування - основи $%,.*` b(g-.#. устрою влади в

республiцi, правовий статус мiсцевих Рад народних депутатiв, органiв

громадського самоврядування, а також форм безпосередньої

демократiї.... Мiсцеве самоврядування в Українськiй РСР - це

територiальна самоорганiзацiя громадян для самостiйного вирiшення

безпосередньо або через державнi i громадськi органи, якi вони

обирають, усiх питань мiсцевого життя виходячи з iнтересiв населення,

на основi законiв Української РСР та власної фiнансово-економiчної

бази" - то можна побачити тут поєднання двох не зовсiм поєднуючих

понять. Так мiсцевим самоврядуванням називають державнi органи? "

Система мiсцевого самоврядування включає: сiльськi, селищнi, районнi,

мiськi, районнi в мiстах, обласнi Ради народних депутатiв та їх

органи, якi є державними органами мiсцевого самоврядування."(Стаття 2)

Такий суперечливий пiдхiд можна пояснити наявнiстю Конституцiї 1978

року, яка прямо встановлювала: " Народ здiйснює державну владу через

Ради народних депутатiв, якi становлять полiтичну основу Української

РСР. Всi iншi органи пiдконтрольнi i пiдзвiтнi Радам народних

депутататiв.(стаття 2) Органiзацiя i дiяльнiсть Радянської держави

будується у вiдповiдностi з принципом демократичного централiзму: ...

обов`язковiстю рiшень вищестоящих органiв для нижщестоящих.(стаття 3)"

Незважаючи на такi юридичнi неузгодженностi з загальноприйнятими