Мiсцеве самоврядування в Українi. Довга дорога до демократiї

Президента України. Нова редакцiя, названого вище закону, була

прийнята 26 березня 1992 року пiсля схвалення 5 березня 1992 року

закону "Про представника Президента України" Врахувала передачу

частини повноважень вiд обласних та районних рад Представникам

Президента. Головним тут було те, що на районному i обласному рiвнi

ради народних депутатiв позбавлялись власних виконавчих органiв i

носили характер виключно представницьких органiв. Лише на рiвнi

населених пунктiв функцiонувало реальне самоврядування. Оскiльки ще

перша редакцiя закону "Про мiсцевi ради народних депутатiв та мiсцеве

самоврядування" лiквiдувала так звану "радянську матрьошку", а саме

пiдпорядкування рад одна однiй по вертикалi, то введення iнституту

Представникiв Президента мало остаточно лiквiдувати радянську модель

влади i створити систему влади де поєднується принцип забезпечення в

регiонах державного управлiння через мiсцевi державнi адмiнiстрацiї з

широкою самодiяльнiстю громадян в населенних пунктах через органи

самоврядування з досить широкими повноваженнями. Основним недолiком

такої структури влади стало те, що Представники Президента в областях

i районах фактично не мали виходу на Кабiнет Мiнiстрiв, вплив Уряду на

їх призначення та управлiння дiяльнiстю був надто слабкий, а

адмiнiстрацiя Президента не могла забезпечити тiсної взаємодiї мiж

мiсцевими державними адмiнiстрацiями та Урядом. Плюс до цього додались

i чисто суб`єктивнi фактори: не зовсiм адекватна кадрова полiтика

тодiшнього Президента України щодо призначення голiв адмiнiстрацiй, а

також жорстка конкуренцiя мiж Президентом i Головою Верховної Ради.

Варто згадати, що призначення Представникiв Президента здiйснювалось