Мiсцеве самоврядування в Українi. Довга дорога до демократiї

мiнiстрiв, здiйснювала iншi кадровi призначення, мала право скасування

рiшень органiв виконавчої влади та розпуску мiсцевих рад всiх рiвнiв.

Правда декларацiя про державний суверенiтет України, прийнята 16 липня

1990 року, проголосила, що влада в Українi має будуватись за принципом

її розподiлу на законодавчу, виконавчу i судову. Проте реальний

розподiл влади почався iз заснуванням в Українi поста Президента.

Пiсля всенародного обрання Президента 1 грудня 1991 року почалось

внесення змiн i доповнень до Конституцiї та вiдповiдна корекцiя

українського законодавства. Саме на початку 1992 року , у лютому -

березнi були прийнятi два нових закони "Про представника Oрезидента

України" та "Про мiсцевi Ради народних депутатiв та мiсцеве i

регiональне самоврядування". На мал.1 показана структура влади в

Українi в 1992 - 1994 рокiв. Cаме в цей перiод в Українi вiдбувся

реальний розподiл влади на законодавчу - яку уособлювала Верховна Рада

та виконавчу - яку очолив Президент. За цiєю моделлю Президент одержав

виконавчу вертикаль iз представникiв Президента в областях i районах,

якi здiйснювали державну виконавчу владу i контролювали органи

мiсцевого самоврядування з питань здiйснення ними делегованих

державних функцiй i дотримання Конституцiї i законiв України. Закон

визначав Представника Президента найвищою посадовою особою державної

виконавчої влади в областi i районi. На нього покладалось загальне

керiвництво мiсцевою державною адмiнiстрацiєю, виконання районного та

обласного бюджетiв, контроль за дотриманням Конституцiї та

законодавства. Варто вiдмiтити, що цей закон був досить загальним. Всi

iншi питання дiяльностi адмiнiстрацiй мали регулюватись актами