Мiсцеве самоврядування в Українi. Довга дорога до демократiї

людей, яким була невiдома(оскiльки вони нiколи не працювали в цiй

системi) i неприйнятна комунiстична система тотального

державнопартiйного керiвництва всiм життям України i в першу чергу

органами мiсцевої влади(деякi iз депутатiв все життя проти неї

боролись i терпiли вiд неї численнi утиски). Звичайно бiльшiсть

мiсцевих рад по всiй Українi залишались по своєму складу

комунiстичними(бiльшiсть депутатського корпусу були членами КПУ),

проте в багатьох мiстах та й у деяких регiонах мiсцевi ради уже були

або некомунiстичними, або мали в своєму складi чисельнi демократичнi

депутатськi групи. Новообранi мiсцевi ради хотiли позбутись як

партiйного так i державного патронажу над своєю дiяльнiстю у сферi

забезпечення потреб мiсцевого населення. I що цiкаво, навiть ради з

комунiстичним головою i комунiстичною бiльшiстю також e.biли набути

певної автономiї. Вiдсутнiсть нормального правового регулювання i

досвiду нового мiсцевого керiвництва за наявнiстю бажання змiн i

романтичних амбiцiй приводило досить часто до прийняття органами

мiсцевої влади(тут важко ще назвати їх органами самоврядування,

оскiльки навiть цей термiн на той час законодавчо не був визначеним)

рiшень, якi часто виходили за межi їх природної компетенцiї i вступали

у суперечнiсть з iнтересами мiсцевої влади iнших рiвнiв(районної та

обласної, яка на той час була бiльш консервативна, нiж влада мiська),

так i з державними iнтересами. У цiй ситуацiї питання прийняття

закону, який би створив правовий простiр для дiяльностi нових органiв

мiсцевої влади, стало вкрай актуальним. Верховна Рада України 12-го

скликання зразу пiсля початку своєї другої, осiнньої 1990 року сесiї,